” Терпи, донечко! Тепер ти в чужій родині, мусиш дотримуватись їхніх звичаїв. Вийшла заміж, не на гульбище ж прийшла. Які там звичаї, мамо? Та вони всі тут з глузду з’їхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А хіба ти чула коли-небудь про добрих свекрух?
Гуляє! От зачастив! Ганна Іванівна стояла посеред кухні, червона від злості, очі блищали, немов у скаженого кота. Коли чоловік гуляє, це жінка винна. Мені що, тепер тобі азбуку розтлумачувати?
Свекруха була в люті. Кричала на невістку Олену, мов божевільна, бо та осмілилася засумніватися у вірності свого чоловіка, її сина Олега.
Олена, тендітна дівчина з великими, наївними очима, притулилася до стіни, намагаючись заспокоїти розгнівану жінку.
Ганно Іванівно, але ж це не нормально. У нього ж сімя, дитина почала було Олена, але свекруха одразу перебила, махнувши рукою, немов одганяючи наздрисливого комара.
Це ти сімя? Чи твоя дитина, яка навіть до нас не йде? зневажливо фукнула свекруха. І це ще й твоє виховання!
Яке виховання, Ганно Іванівно? Маричці ж лише рік. Вона ще зовсім мала, тихо заперечила Олена.
Мала? Свекруха скривилася. У Семенових онука ще менша, а вже й на ручки йде, і не верещить, як ця твоя махнула вона у бік дитячої.
Взагалі-то, вона ваша онука, голос Олени задрижав. І, знаєте, діти відчувають поганих людей. Може, тому вона до вас і не йде.
Ми погані?! Оце так наїжилася! свекруха перейшла на крик. А в кого ти, золотце моє, живеш дарма? Чиї продукти жуєш? Чиї гроші прокудиш? Невдячна!
Олена вже не хотіла сперечатися. Вона тисячу разів казала Олегові, що хоче жити окремо, але він, мамин синок, не бачив у цьому сенсу. Йому добре жилося в батьків робота, а вдома все робили старенькі: прибирали, прали, варили. Життя як у казці!
А от з Олени свекруха вимагала по максимуму. Спочатку дівчина намагалася знайти спільну мову: допомагала по хазяйству, слухала нескінченні скарги на життя і сусідів. Але згодом зрозуміла марно. Якою б доброю не була Олена, свекруха її ненавиділа і навіть не соромилась це показувати.
Привів у дім цю дурну, ніби в селі немає розумних дівчат, хвалилася Ганна Іванівна сусідці, поки Олена, збираючи розкидані іграшки, усе чула. І ще з іншого села!
Та не кажи! підхопила баба Параска, місцева пліткарка. Якби хоч що вміла
Та де там! Руки як крюки. Нічого довірити не можна. А дитина не така.
Ось у Семенових онука квіточка! А ця постійно репетує. Видно, гени
Коли ставало нестерпно, Олена дзвонила матері:
Терпи, доцю! Ти тепер у чужій родині.
Та вони всі тут божевільні!
А хіба бувають добрі свекрухи? Всі через це проходять. Головне не показуй, що тобі важко.
Олена погрожувала розповісти батькові.
Та побійся Бога! лякалася мати. У нього ж умовний термін!
Вона знала: батько, високий, кремезний чоловік, який колись вдав суперникові в крамниці за образу дочки, не стерпить.
Але одного разу Ганна Іванівна, розказавши подругам про свої «подвиги», не помітила, як плітки дійшли до батька Олени. І ось він, з сокирою в руках, на старенькому «Дніпрі», вїхав у двір.
Тим часом у хаті розгорівся скандал: маленька Маричка залишила плямку на новому дивані.
Зіпсувала! Ти знаєш, скільки він коштував?! вила свекруха.
Олена, тремтячи, намагалася витерти, але пляма сміялася їй у вічі.
Раптом у дверях поста