Початок завжди можливий
Мамо, ти зовсім зїхала з глузду?
Слова доньки вгризлися в серце Лідії, ніби вістря ножа. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю, міцніше стискаючи ніж.
На нас уже пальцями показують! Тато то ще зрозуміло, чоловік, але мати?! Жінка! Хазяйка в домі! Тобі не соромно?
Сльоза покотилася по щокам Лідії, за нею друга Незабаром сльози текли рікою, а донька не вгамувалася.
Костянтин, її чоловік, сидів на стільці, плечі опущені, губа випнута.
У тата здоровя ні до чорта, як ти взагалі?! Йому догляд потрібен! Костя хлипнув. Хіба так роблять? Мам? Він тобі все життя віддав, дитину разом виростили, а тепер що? Захворів і ти на сторону подивитися збираєшся? Оце так, дорога моя
А як треба? тихо запитала Лідія.
Що?! Та ти жартуєш?! Тату, чуєш, вона жартує!
Тетяно, наче я тобі не мати, а найлютіший ворог Ох, як же ти за тата переймаєшся
Мамо! Що ти видумуєш?! Усе, досить! Дзвоню бабусям, нехай із тобою розбираються! Ганьба!
Уявляєш, усміхнулася Тетяна, звертаючись до батька, я йду з університету, а вони по алеї гуляють, під ручку! Він їй вірші читає, напевно, сам склав, так, мамо? Про кохання, мабуть?
Зла ти, Таню. Зла й дурна. Молода ще
Жодного каяття! Усе, дзвоню бабусям, нехай приходять!
Лідія мовчки випрямилась, розгладила складки на сукні, струсила невидиму пилинку. Підвелась.
Гаразд, рідні мої. Піду я.
Куди, Лідко?
Іду від тебе, Костю.
Як ідеш?! Куди?! А я?!
Донька в цей момент щось люто викрикувала в телефон.
Та-а-аню! завив Костянтин, ніби по покійнику. Таню-у!
Що, тату? Спина болить?! Де?!
Ой, ой Таню вона мати іде сказала
Як іде?! Куди?! Мамо, що ти видумала на старість літ?!
Лідія усміхнулась. Акуратно складала речі у валізу.
Вона вже збиралась піти, та захворів Костя хребет защемлювало. Як він стогнав, як скиглив
Лідо у мене, здається, грижа
На МРТ не показало.
Та що вони там бачать, ці лікарі?! Спочатку спеціально не кажуть!
Так? А навіщо?
Гроші витягують! У Павловича на роботі так само було мазі, таблетки, а потім бац! Грижа! Та ще й якась рідкісна, назви навіть нема
Тоді вона не пішла. Не змогла кинути «бідолагу».
А тепер
Скільки тобі ще жити, Лідо? казала подруга Оксана. Ти як каторжна на них працюєш. Що доброго Костя тобі дав? Ні-чо-го! вдарила долонею по столу.
Усю молодость гуляв! Як собака! Того перукаря як її
Мілка.
Ось! Тягав її, як корову на рекламі шоколаду! А ти на двох роботах, та ще й підробляєш, а він на дивані!
Оксано, наче ти Костю ненавидиш несміливо заглянула Лідія в очі подруги.
Скажу.
Ліда зіпнулась.
Мені нема за що твого «милого» любити. Памятаю, як він до мене ліз. Тоді його день народження на дачі святкували, я перебрала, заснула Прокинулась він мені рот лапою закрив, іншою рукою під кофту ліз.
Найогидніше? Його мамаша на сусідньому ліжку лежала і дивилась. Потім мені сказала: «Сама винувата, спокушала Костеньку». Погрожувала, що якщо розповім тобі скаже, ніби це я до нього в штани лізла.
Отак.
Ліда мовчала.
Як же вона раніше не бачила?
Вона згадала, як інші дружини хвалилися подарунками, спільними подорожами А в неї? Пилосос. Мантоварка, бо Костя любить манти. Парфуми які свекруха у серванті тримала.
Оксана була права. Вона все життя проспала.
Чому ти за нього вийшла?
Пожаліла Він такий нещасний був. Окуляри великі, нічого не вмів А мати сказала: «Раз ходить виходь, не соромся».
Подруги плакали, сміялись, згадували.
Якби я тоді не відгородилась від тебе
Вони мені вбили в голову, що подруги заміжній не потрібні.
Лідія оглянула кімнату.
Іти страшно, але можна. Зніме квартиру. Розлучення. Поділ майна Усе заробила її руками.
Донька стане на бік батька? Ну й нехай.
Вона не йде до чоловіка. З Петром просто дружба.
Хочеться тиші.
***
Ох, як її «відчепили» родичі!
Повернись до чоловіка! У ноги поклись! кричала мати.
Свекруха «серцевий напад» зіграла, але Лідія переступила й пішла.
А потім
Таня прийшла з вибаченнями.
Вони вчаться наново будувати дружбу.
А Костя? Через місяць після розлучення вже з Мілкою під ручку ходив. Спина пройшла.
Кажуть, у Мілки не пожартуєш
Але Лідії все одно.
Вона вчиться жити.
Таня записала її до салону.
Петро запросив