У них що, рідні зникли? Навіщо ти їх привела? Жалієш їх А нас не жалієш? Ми й самі тут як селедці в бочці! Завтра ж дзвони в соцслужбу, я тобі кажу! Хай самі розбираються!
Степан сердито дивився на дружину. Вона щойно повернулася з похорону подруги. Не сама Біля неї стояли діти. Чотирирічна Соломія та чотирнадцятирічний Денис топталися біля порога, не знаючи, як реагувати на господаря, що зустрів їх неласкаво.
Оксана легенько підштовхнула дітей у бік кухні й тихо промовила:
Дениску, налий Соломійці компоту й собі візьми. У холодильнику є.
Коли діти пішли, вона різко обернулася до чоловіка:
Тобі не соромно? Марія була моєю найкращою подругою! Ти думаєш, я залишу її дітей у біді? Уяви, як їм зараз? Тобі вже сорок, а ти все ще, якщо що біжиш до мами! Подумай про них!
Гаразд, я зрозумів, але ти ж не збираєшся залишати їх у нас? вже спокійніше запитав Степан.
Збираюся! І оформлю опіку! У них нікого нема, розумієш? Батько невідомо де. Навіть на похорон не прийшов.
Марія рано залишилася без батьків. У неї є якась тітка, але та відмовляється брати дітей літня вже. А в нас своїх дітей немає.
Оксано, я ж твій чоловік, якщо ти не забула! Ти хочеш дізнатися мою думку?
Стєпко, ну що з тобою? Ти ж добрий. Я ж тебе знаю. Інакше б не привела дітей без твого дозволу. Ти що, боїшся витрат? Ми впораємось!
До того ж, діти вже не малі. Денис продовжить вчитися, а Соломію влаштуємо в садочок. Нам навіть не доведеться багато міняти!
Так, але ж моя мати Оксано! Вона мене до могили заговорить, якщо дізнається! Вона й так постійно нарікає, що онуків нема!
Вважаю, що твоїй мамі не варто втручатися у наші родинні справи. Ми ж з тобою все одно хотіли взяти дитину. Чому б не цю? Денис і Соломія нас знають, а ми їх. Так усім буде легше.
Може, ти й маєш рацію. Але ми ж хотіли одну дитину! Підкреслю малу! Гаразд, Соломія Вона ще маленька. А Денис? Він підліток! З ним клопоту не оберешся!
І ти, і я колись були підлітками. Усе минуло. Виросли й нічого, нормальні люди.
Гаразд, розберемося. Нехай поки що залишаються
Оксана голосно поцілувала Степана в щоку й усміхнулася. Вона не сумнівалася в чоловікові. Він завжди був таким: спочатку бурчить, потім погоджується й допомагає.
Вона пішла на кухню готувати вечерю, розмірковуючи про завтрашні клопоти: соцслужба, довідки, документи
Так і почалися нескінченні біганини. У кіно осиротілі діти миттєво знаходять сімю, а в житті треба зібрати купу паперів.
Дениса й Соломію навіть хотіли відправити в дитбудинок, але Степан і Оксана доклали всіх зусиль і діти залишилися з ними.
З дітьми проблем не було. Дівчинка швидко відволікалася від сумних думок, знаходячи радість у нових іграшках.
Хлопцеві було важче. Степан помітив, як той стискує зуби, щоб не розплакатися. Одного разу він відвів його у бік, подивився у вічі й сказав:
Денисе, я знаю, як тобі важко. Мені майже сорок, але я навіть уявити не можу, що буде, якщо щось станеться з моєю мамою. Але заради Соломії будь сильним.
Якщо хочеться плакати скажи мені. Підемо туди, де нас ніхто не побачить. Такий біль не можна тримати в собі. Але Соломії його показувати не варто злякається. Прошу тебе, звертайся до мене.
Після цього Денис почав ставитися до Степана з повагою. Оксана бачила, як вони часто йшли разом, а потім поверталися, наче найкращі друзі.
Родина пройшла низку перевірок. Щоб довести здатність утримувати дітей, подружжя навіть взяло кредит. Вони зробили ремонт, купили дитячі меблі, одяг.
Коли Денис зізнався, що сумує за друзями з футбольної секції, Степан заплатив за заняття.
Нарешті, усі випробування закінчилися. Дітей офіційно взяли під опіку. Степан влаштувався на додаткову роботу, щоб розплатитися з боргами.
Оксана теж знайшла підробіток репетиторство з математики.
Минув рік. Діти прижилися. Соломія навіть називала Оксану «мамою».
Навіть Степанова мати, Наталія Петрівна, з часом привязалася до дітей, хоча спочатку була проти
Наближалося літо, і Степан запропонував:
Поїдемо на море! Та не в Одесу у Болгарію! Якраз гарний тур попався. Зараз подзвоню й забронюю.
Оксана погодилася. Вона втомилася за цей рік.
Одного разу їй зателефонувала колега й, завела розмову ні про що. Оксана згадала, що збираються в Болгарію.
Колега зітхнула:
Оце вам пощастило! А я все літо на городі проведу Грошей не вистачає. Мабуть, опікунські добре платять?
Оксана не знала, що відповісти. Вона раптом усвідомила, як їх можуть