Лишень з третього разу
Скільки треба пережити гіркоти, втратити близьких, пройти крізь що, аби зустріти справжнє щастя?
Про це часто думає Оксана. Їй сорок вісім, а вона все чекає чогось доброго і вірить. Життя її було не дуже вдалим, але вона не здавалася. А тепер сталося лихо: вона стояла й, щосили не кліпаючи, дивилася на полумя, яке пожирало їхній дім. Іскри розліталися в темне небо, вогонь освітлював натовп. Вже підїхала пожежна машина.
Втрата всього
Пожежники метушилися, розмотували шланг. Нарешті потужна струя вступила в бій із вогнем. Стало димно. Оксана, прикриваючи ніс хусткою, з жахом спостерігала, як згоряє її минуле. Знищено все: речі, шафи, кухню. Нічого не встигли врятувати. Дім, де вона прожила з чоловіком понад двадцять пять років, тепер попіл.
Оксанко, ходімо до мене, тягнула її за рукав сусідка Галя, з якою вони жили дуже дружно. Твій Іван уже у дворі сидить із моїм чоловіком.
Сидить та й байдуже, що через нього все згоріло, тихо відповіла Оксана, а сльози котилися їй по щоках. Ох, Галю, тільки зараз я відчула, як прикипіла до всього, що залишилося там
Нічого, Оксанко, все буде добре. Тобі ще й пятдесяти немає, ти ж ще молода, намагалася заспокоїти сусідка.
Вони зайшли у двір. Там сиділи Іван, чоловік Оксани, і Андрій, господар будинку. Іван уже отямився після вчорашнього мабуть, пожежа його привела до тями.
Оксан, а що трапилося? спитав він. Чому ми загорілися?
Чому? Бо ти заснув із цигаркою в зубах, вона впала під ліжко. Я ледве тебе розбудила, а там уже палало, скрізь сльози говорила вона. Скільки разів я казала
Іван слухав, понуро опустивши голову. Він дивився на згарище колишнього дому, який сам колись збудував.
Оксан, прости мене, ради Бога. Більше не питиму, ось тобі хрест, перехрестився він. Підемо жити до моїх батьків. Той будинок занедбаний, але відремонтуємо.
Його батьки давно померли, а хата стояла пусткою. Оксана з Іваном рилися у попелі, але нічого не знайшли. Іван дотримав слова від того дня не пив. Стрес його протверезив.
Лиш спогади
Оксана йшла з магазину й зупинилася біля свого згорілого дому. Нахлинули спогади, вона навіть сіла на лавку біля калітки. Як вони жили тут із Іваном двадцять пять років. Як раділи новому дому, вибирали шпалери, фарбу, меблі. На Новий рік Іван приносив ялину під стелю, і всі веселилися, прикрашали її. А як тішилися доньки! А першого січня бігли подивитися, що приніс Дід Мороз.
Скільки дитячих таємниць і сміху було в цих стінах, думала Оксана. А моїх сліз і переживань? Звідси доньки бігали до школи, а потім вилетіли у доросле життя.
Не склалося
У Оксани було двоє доньок-погодок від першого шлюбу. Вийшла заміж рано, за Віктора, ще не розуміючи життя. Вони з ним виявилися зовсім різними. Віктор був відірвою, гуляв днями й ночами. А вона сподівалася ось народжу діточок, він зміниться. Жили в райцентрі, де Віктору було роздолля.
Та де там, вслух промовила Оксана, навіть не помітивши, що говорить сама з собою. Не послухала матір.
Віктор мав мотоцикл. Одного разу вони поверталися з села, де відвідали її батьків, а діти були у свекрухи. Сталася аварія Віктор загинув на місці, а вона довго лікувалася. Мабуть, у неї був сильний ангел-хранитель, бо вижила діти не залишилися сиротами.
Були девяності. Оксану скоротили на роботі, і вона вирішила переїхати з дітьми до матері в село. Поруч жив Іван із батьками-пияками, іноді й сам до них приставав.
Побачивши Оксану з доньками, він одразу закохався. Вона була гарненькою, ладною. Одного разу підійшов і запропонував пройтися вечором.
Оксан, давай поговоримо, сказав він.
Поговорили, а потім він зібрався із духом:
ВихІ ось тепер, коли вона зустріла Матвія, здавалося, сама доля нарешті посміхнулася їй, подарувавши справжнє щастя, яке вона чекала все життя.