**Щедрость на чужий кошт**
Серце защеміло тиск підскочив. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки Ти ж допоможеш мамі?
***
У квартирі пахло ваніллю та свіжозвареною кавою Маряна щойно дістала з духовки пиріг з яблуками та корицею. Золотиста скоринка хрустіла під ножем, а по кухні розпливався теплий, заспокійливий аромат, ніби сама осінь зазирнула у вікно. Маряна акуратно розкладала шматочки пирога на порцелянові тарілки, коли у передпокої пролунав дзвінок різкий, настирливий, нібо удар метронома.
На порозі стояла свекруха Надія Степанівна. У елегантному кашеміровому пальті кольору морської хвилі, з ідеально укладеним сивим волоссям та сяючою усмішкою. У руках вона тримала пакет із дорогої кондитерської тієї самої, де тістечка коштували як денний бюджет родини.
Марянко, здоровенькі були, серденько! заспівала вона, простягаючи руки для обіймів. Я тут поруч проходила, вирішила зайти. А у вас так смачно пахне! Прямо як у дитинстві
Маряна стримано посміхнулася, відчуваючи, як усередині росте знайоме напруження ніби туга пружина, готова розкрутитися. Вона знала: візит не випадковий.
…Надія Степанівна почала часто зявлятися в їхньому житті три роки тому після того, як її чоловік, батько Олега, пішов із сімї. Спочатку все було мило: спільні обіди по неділях, теплі розмови за чашкою чаю, допомога з домашніми справами. Але згодом її візити учащали, а прохання ставали настирливішими.
Олеженьку, синочку, зітхала Надія Степанівна, театрально притискаючи руку до серця, у мене тиск скаче. Лікар сказав потрібні дорогі ліки Ти ж допоможеш мамі?
Олег, мякий і чуйний, ніколи не відмовляв. Спочатку суми були невеликі пять, десять тисяч. Потім зросли до двадцяти, тридцяти. Маряна намагалася говорити з чоловіком, але він лише махав рукою, дивлячись на неї з легким роздратуванням:
Маряно, ну годі вже Мама хворіє, ти ж бачиш. Не можна її кидати у біді. Це ж моя мама
А Надія Степанівна тим часом то й діло «забувала» згадати, що ліки вже куплені, а гроші пішли на щось інше. То на «терміновий курс вітамінів», то на «унікальну процедуру у клініці», то на «допомогу подрузі у біді».
А одного разу Маряна випадково побачила у соцмережах фото свекрухи з кавярні. На знімку та з усмішкою тримала чашку капучино та тістечко з малиною, а підпис був: «Солодкий четвер найкращий лік від туги!»
Маряна нахмурилася напередодні Надія Степанівна дзвонила Олегу з риданням:
Синочку, мені так погасно Ліки закінчилися, а лікар казав, що потрібні інші, імпортні, а вони шалені гроші Я й не знаю, де їх взяти Хоч лягай та вмирай
Маряна показала фото чоловікові. Олег нахмурився, провів пальцем по екрану, ніби намагаючись стерти зображення. В очах його мигнула розгубленість, але одразу знайшлося виправдання:
Може, це давно було? Або вона просто хотіла трохи потішити себе Хворим теж іноді хочеться маленької радості.
Олежу, тихо промовила Маряна, відчуваючи, як у горлі стає гіркий комок, вона витрачає твої гроші на кафе та тістечка, а нам доводиться економити на ремонті. Ти справді не бачиш у цьому проблеми? Ми ж відкладали на нову пральку, памятаєш?
Того ж вечора Надія Степанівна подзвонила синові в сльозах Маряна чула її схлипування навіть через динамік:
Олеженьку, я почуваюся такою самотньою Ти й не уявляєш, як мені важко. А тепер і Марянка на мене нападає Каже, що я марную гроші А я просто хочу трохи тепла
Олег повернувся до неї похмурий, з міцно стисненими губами.
Ну що ти знову до мами чіпляєшся? різко спитав він, кидаючи телефон на тумбочку. Звук вийшов занадто гучним, як удар. Вона й так на межі, а ти її добиваєш!
Маряна відчула, як усередині закипає гнів гарячий, палаючий, немов розплавлений метал.
Я не чіпляюся! Я просто хочу, щоб ти побачив правду. Вона маніпулює тобою! Використовує твої почуття, як важеля
Ти просто скнара! вигукнув Олег, і слова зависли у повітрі, немож отруйний дим. Тобі жаль для мами грошей? Вона ж моя рідна кров!
Маряна мовчки пішла у спальню, зачинивши двері з тихим клацанням. За вікном ішов дощ, стукаючи по шибці, ніби підтверджуючи її внутрішній хаос…
…Наступного дня Надія Степанівна приїхала «миритися». Вона принесла квіти пишні хризантеми у бузковій упаковці, просила вибачення за «емоції», але в очах її читався холодний розрахунок, схований за маскою каяття.
Марянко, я розумію, що ти переживаєш за бюджет, мяко сказала вона, помішуючи ложечкою чай. Рухи її були плавними, ма