Соломія смажила вареники, коли у кухню увійшов чоловік.
“Соломіє, треба поговорити”, рішуче сказав Богдан.
“Говори”, відповіла жінка, не відриваючись від плити.
“Може, сядеш, серйозно мене вислухаєш?” у його голосі пролунало роздратування.
“Не маю часу, треба за варениками дивитися. Що хотів сказати?”
“Я” Богдан завагався, шукаючи слова. “Я зустрів іншу І йду від тебе”.
“Вітаю. Щиро рада за тебе”, спокійно відповіла Соломія.
“Як це вітаєш?!” очі чоловіка округлились. Він не підозрював, що в цей момент Соломія вже обдумувала свій план.
***
“Чесно кажучи” подруга замовкла, немов боячись сказати зайве. “Як ти взагалі на таке наважилася? Це ж за всіма мірами!”
“За якими саме? Добра чи зла?”
“Ти ж розумієш!”
“Звісно. Але результат вартий того”, посміхнулася Соломія.
“Все одно будеш мати проблеми”, похмуро промовила та жінка.
“Не завдавай мені клопоту заздалегідь!” різко перервала її Соломія. “Коли прийде час розберемося. А зараз я насолоджуюсь своєю перемогою!”
Подруга ображено відвернулася, вдаючи, що її захопив краєвид за вікном.
***
Все почалося того вечора, коли Богдан, повернувшись з роботи, невпевнено промовив:
“Нам треба поговорити”
Соломія відчула, як щось стиснуло її всередині. Вона чекала цього моменту.
“Говори”, відповіла вона, перевертаючи вареники на сковороді.
“Може, присядеш? Вічно ти чимось зайнята!”
“Не до сидіння, любий. Зараз Дмитрик прокинеться почнеться «мамо, дай», «мамо, де». Кажи швидше”.
“Я” Богдан запинався. “Я зустрів іншу”.
“І?” Соломія навіть не обернулася.
“Та вимкни ти цю плиту! Чи ти взагалі чуєш? Я люблю іншу!”
“Чую”, нарешті повернулася вона. “Вітаю”.
“Що?!” він був приголомшений.
“Тихше, дітей розбудиш”.
“Ти знала?!”
“Не знала. Але здогадувалася”.
“Як?!”
“Будь-яка жінка відчуває, коли її більше не люблять”.
“Чому мовчала?”
“Ти почав цю розмову значить, вже ухвалив рішення. Ну, то й вимовляйся”
Богдан дивився на дружину і не міг зрозуміти, звідки в неї така холоднокровність. Він чекав сліз, а отримав лише спокій.
“Отже, у мене пропозиція”
“Цікаво”, Соломія присіла, пильно дивлячись на нього.
“У нас іпотека Ти не потягнеш її навіть з аліментами”.
“Тобто розлучення це вже вирішене питання?”
“Ну, ти ж мене не пробачиш”, знизав він плечима.
“Авжеж”, усміхнулася вона. “Адже ти мене знаєш як облуплену”.
“Тому буде чесніше, якщо ти переїдеш у свою кімнату, а я залишуся тут”.
“А діти?”
“З тобою, звичайно”.
“Значить, я з двома дітьми тіснитимуся на двадцяти метрах, а ти з новою коханою у нашій трикімнатній?”
“Ти не зможеш платити іпотеку, це ж очевидно!”
“Зрозуміло”, Соломія підвелася. “Дай подумати”.
Вона вийшла на балкон.
“Подумай собі”, насмішкувато кинув Богдан, накладаючи собі вареників.
Не встиг він доїсти, як Соломія повернулася.
“Я згодна. Але за умови”.
“Якої?”
“Ти залишаєшся тут з нашим сином. Я з дочкою переїжджаю”.
“Що?! Ділити дітей?!”
“Чому ні? Відповідальність спільна. Ти хотів сина отримуй його”.
“Ти збожеволіла!”
“Ні, просто вирішила, що достатньо тягнути всіх на собі. Тепер твоя черга”.
Богдан пішов радитися з матірю, сестрою та коханою всі запевнили його, що Соломія блефує.
За кілька днів він погодився.
*
Три місяці потому почався пекло.
Дмитрик відмовлявся їсти те, що готувала нова подруга Богдана. Плакав у садочку, не слухався. Потім захворів Богдан не знав, що робити.
Коханка зникла, написавши: “Я не готова виховувати твою дитину”.
Його мама теж відмовилася допомагати.
А Соломія приходила лише раз на тиждень і після її візитів син ще більше нудився.
Не витримавши, Богдан зателефонував колишній:
“Соломіє, забери його Я більше не можу”.
“А як же «я все сам»?” спитала вона, ледь стримуючи посмішку.
“Будь ласка Переїжджай сюди. Я піду”.
“А потім скажеш, що я тебе обдурила?”
“Ні! Оформлю квартиру на тебе”.
“Отже, чотирирічний хлопчик це все ж таки не так просто?”
“Вибач”
*
Соломія повернулася.
Богдан сплачує іпотеку, приносить квіти, відвідує дітей.
Тепер усі жаліють його і звинувачують Соломію в жорстокості.
Але вона не шкодує.
І знає справедливість перемогла.