**Чоловік напівставки**
Чудово. Зробив дружині дитинку і під мамину спідницю? Ні, сину, так не вийде. Я тебе ховати не буду.
Та при чому тут ховати? Я ж не назавжди Просто відпочити хочу, розумієш? Вона то кричить, то плаче, потім вибачається, а знову починає У мене нерви на межі, навіть чиєсь дихання дратує!
Відпочинеш на тому світі, промовила Олена, рішуче крокнувши вперед. Одружився терпи. Це тобі не табір, а сімя. Чи ти думав, що все життя будете по клубах бігати та кіно дивитись?
Микола відвів погляд і ніяково знизав плечима. Хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Він поставив сумку на підлогу, наче все одно збирався прорватися в мамину квартиру, навіть крізь її обурення.
Олена миттєво насупилася.
Ні! Ніяких ночівель. Ніяких вечерь. Не підеш сам викличу поліцію. Серйозно. Оце мені, втомився
Микола завжди так робив. Дивився боязко й провинувато, але в очах блищали іскорки образи.
Син з дитинства був майстром ухіляння. Поки старший брат працював на городі, Микола скаржився на живіт і лежав із температурою. Олена бігала з ним по лікарях, поки не зрозуміла: її молодший просто дуже артистичний і хитрий.
Одного разу, коли син знову «захворів» перед контрольною, вона просто витягла його за комір із ліжка. Він нишпорив, скиглив і нарікав, але йому довелося йти.
Ось помру там будеш знати образився він, хлипаючи. Марія Іванівна тебе наругає, що відправила хворого до школи. Тебе, а не мене.
Олена сміялась, хоч і тоді відчувала: це не смішно. Микола міг годинами збирати конструктор, але прибрати за собою тарілку було для нього всесвітньою трагедією. Домашнє завдання робив лише після крику. За будь-якої проблеми біг до мами з очима нещасного цуценяти.
І хоч Олена намагалася це припинити, звичка звалити все на інших залишилася.
У його дружини, Ярини, був непростий характер. Спочатку вона була лагідною, ніжною, немов пташка.
Вона мені каву в ліжко приносила, мамо. Ось таку дружину я й хотів, ділився син.
Олену такими фокусами не обдуриш. Вона знала: на початку стосунків усі показують себе з найкращого боку. До того ж Ярині був усього двадцять один. Майже ніякого досвіду, зате бажання сподобатися через край.
Досить було одного вечора в гостях, щоб Олена зрозуміла: за маскою слухняної дівчинки ховається справжній вулкан. Коли Микола попросив виделку замість ложки, Ярина підвелася, але роздратовано видохнула. Коли він жартома назвав її капризулею, вона посміхнулася, але брова мимоволі здригнула.
А коли небога необачно відгукнулася про салат, Ярина різко встала зі столу, стиснувши губи.
Ой, мамі забула подзвонити! сказала вона й пішла на кухню.
Олені здалося, що нікому вона так і не подзвонила. На кухні стояла тиша.
Будь з нею обережніший, сину. Впевнений, що це твоє? тихо запитала вона, коли Ярина пішла. Не найгірша дівчина, тобі саме така й треба, щоб гнала вперед, але
«Але ти не розумієш, на що підписався», подумала Олена, але вголос не сказала.
Мам, у нас усе добре. Ти надто сувора до неї. Вона буває емоційною, але це ж не проблема, махнув рукою Микола.
Не проблема Для Олени це справді не було проблемою. Навіть бачила в цьому плюси. Так, Ярина з характером, зате пробивна й самостійна. Свого добється. І Миколі розкисати не дасть.
Але чи готовий до цього Микола? Як показало життя ні, не готовий.
Через півроку після весілля вони прийшли до Олени з торт