Олена приходила до неї раз на два дні. Залишала їжу та воду біля ліжка та виходила.
У мене є сусідка на імя Олена. Її мати багато років живе сама. Колись вона вміла дуже добре готувати. З великою радістю варила й пекла для всієї родини й завжди частувала сусідів.
Але Олені було соромно за свою матір, бо та була простою сільською жінкою, яка все життя працювала на землі. Після смерті чоловіка мати залишилася одна. Олена дуже рідко відвідувала її. А мати почала часто забувати різні речі, іноді навіть говорила якісь дурниці.
Одного разу Олена завітала до матері у хаті пахло сильною паленням. Виявилося, що та забула вимкнути духовку.
Що ти, Боже, робиш? Навіть підігріти собі їжу не можеш? Звудиш хату! почала кричати Олена.
Доню, пробач! Перший раз таке сталося! мати почала виправдовуватися.
З часом її здоровя погіршувалося. Їй важко було навіть ходити по хаті.
Одного дня вона подзвонила Олені:
Оленко, мені погано! Підскочив тиск! Чи не могла б ти прийти?
Я що, лікар? Викликай швидку! відповіла Олена й кинула слухавку.
Потім мати взагалі перестала виходити з хати, і Олені доводилося їздити до неї раз на тиждень. Вона купувала найдешевші продукти, трохи прибирала й виносила сміття. І завжди при цьому люто сердилася:
Не розумію, як так можна! Живеш сама, а скрізь такий жахливий безлад! Тобі не соромно?
Зазвичай Олена грюкала дверима й йшла. Зрештою мати перестала навіть вставати з ліжка. Олена приходила до неї раз на два дні. Залишала їжу та воду й виходила. Одного разу прийшла а мати вже не дихала. Після похорону Олена почала часто приходити на могилу.
Постійно повторювала:
Як же я сумую за своєю рідною, коханою мамочкою! Вона була для мене найдорожчою людиною у світі!
Невже вона памятає лише добре? Невже забула, як знехтувала матірю, як не хотіла допомагати, як відмовлялася доглядати? Як таке можливо?