Шістнадцять років бізнесмен шукав свою зниклу доньку, навіть не піднявшись, що вона вже давно живе й працює в його ж будинку…
Марійка ридала, зарившись обличчям у подушку. Її роздираючі зойки розривали тишу кімнати. Олексій не знаходив собі місця він нервово ходив від стіни до стіни, намагаючись зрозуміти, як таке могло статися.
Як можна втратити дитину? спитав він, намагаючись стримати лють.
Я її не втрачала! скрикнула Марійка. Ми сиділи на лавочці, Соломія гралася в пісочниці. Навколо було повно дітей, ти ж знаєш. Ніхто ж не стежить за кожним цілодобово! А потім всі розійшлися… Я відразу обійшла всю територію, перевірила кожен куточок, потім подзвонила тобі!
Голос жінки знову затремтів, і вона заридала ще гірше. Олексій зупинився, сів біля неї, обійняв її за плечі.
Пробач, промовив він уже мякше. Я розумію. Це не просто втрата. Її вкрали. Я знайду їх. Обовязково знайду.
Пошуки пятирічної дівчинки почалися негайно. Поліція працювала цілодобово, обшукували підвали, парки, лісові зони. Усі сили були кинуті на пошуки, але жодного сліду. Здавалося, дитина розчинилася в повітрі.
Олексій за одну ніч постарів на десять років. Він памятав обіцянку, яку дав хворій дружині: зробити так, щоб Соломія була найщасливішою дівчинкою у світі, що він буде її оберігати як зіницю ока. Через два роки після смерті першої дружини він одружився з Марійкою. Вона наполягала на цьому, казала, що доньці потрібна жіноча турбота. Стосунки між дівчинкою та мачухою не склалися, але Олексій вірив це тимчасово.
Цілий рік він ледве тримався на ногах. То вдавався до запій, то, навпаки, не чіпав навіть краплі горілки. Фірмою тим часом керувала молода дружина, і Олексія це влаштовувало. Єдине, що він робив щодня дзвонив у поліцію. І щоразу отримував ту саму відповідь: «Нових даних немає».
Рівно через рік після зникнення доньки Олексій прийшов на дитячий майданчик, де все почалося. Сльози котилися по його щоках.
Рік… Рівно рік без неї…
Правильно, поплач. Сльози душу лікують, почувся голос поруч.
Олексій здригнувся. Поряд сиділа баба Галя місцева прибиральниця, яка жила тут стільки, скільки існував цей елітний котеджний селище. Вона здавалася вічною ні старішою, ні молодшою, просто частиною пейзажу.
Як тепер жити?
Не так, як зараз. Ти вже давно не схожий на людину. А якщо Соломія знайдеться як ти їй таким покажешся? Та й взагалі, що ти з людьми робиш?
Про що ти? До чого тут люди?
До того, що дружина твоя розпродає фірму. Люди лишились без роботи. Ти дав надію, а тепер викидаєш їх на вулицю, як сміття.
Цього не може бути…
А виходить. Та й отруїти тебе може, тоді доньці й повертатися буде ніколи.
Баба Галя підвелася і, не попрощавшись, пішла геть, байдуже шурхаючи мітлою по асфальту.
Олексій ще трохи посидів, потім повільно пішов додому. За годину привів себе до ладу. Коли подивився у дзеркало, його перекривило перед ним стояв старий: худий, змарнілий, чужий.
Він сів у машину, яку рік не водив, і поїхав до офісу. Всередині все затремтіло він відчував, що починає повертатися до життя.
На першому поверсі замість знайомого обличчя адміністратора сиділа молода дівчина, захоплю