«Наталю Степанівно, я з вашим сином більше жити не буду, так і передайте йому», сказала Марія.
«А з ким ти житимеш? Хто тебе візьме з дитиною? Не бачу я за твоїм парканом черги з нареченими», буркнула свекруха.
Марія складала речі доньки. Свої вже лежали у валізі лише найнеобхідніше. Решту вирішить згодом.
Рухи її були спокійні: поклала в сумку теплий светрик Даринки подумки відзначила. Додала черевички ще одна справа зроблена.
Вона більше не плакала. Однієї безсонної ночі вистачило, аби зрозуміти: з Дмитром треба розійтися.
Відчула, коли він повернувся. Заглянув у спальню, не побачивши дружини, відчинив двері до дитячої. Марія вдавала, що спить.
Вранці, перед роботою, Дмитро теж підійшов до кімнати Даринки. Постояв, поміркував, але зайти не насмілився відклав розмову на вечір.
Та розмови не буде. Через півгодини Марія викличе таксі й поїде з двома річками Даринкою до батьків.
Після того, що сталося учора, вона не бажала ні говорити з Дмитром, ні дивитися на нього.
До його пятничних повернень «під чаркою» вона звикла. Але учора була середа. До того ж, вранці Марія просила чоловіка прийти раніше й посидіти з донькою, поки вона зустрінеться з подругою Олена обіцяла допомогти знайти віддалену роботу.
Залишати дитину з ним у такому стані вона не наважилась і подзвонила Олені, щоб перенести зустріч. Дмитрові це не сподобалось:
«Ти кому дзвониш? Які ще домовленості?» накинувся він.
«Я з Оленою. Ми хотіли зустрітися, але я не можу залишити з тобою Даринку».
«Чому не можеш?»
«Подивися на себе в дзеркало. Іди проспись завтра на роботу», сказала Марія й пішла на кухню.
«Стояти!» ревнув Дмитро, схопивши її за руку. «Що тобі в моєму стані не подобається? Га? Сиділи з хлопцями, у Ігоря сьогодні свято, ну й що? Це моя справа, як я повертаюсь!»
Марія спробувала визволити руку:
«Відпусти! Мені боляче! Ти зовсім себе не контролюєш!»
Вона рвонулась, і Дмитро ледве втримався на ногах.
«Ах, ти так!» скрикнув він, і його кулак вдарив її в перенісся.
Марія схопилась за обличчя. Дмитро, ніби сам злякавшись свого вчинку, відпустив її й хотів щось сказати. Але вона повернулась і пішла до доньки.
«Ну й принцеса!» кинув він у спину й вибіг із квартири.
«Принцесою» Марію називала свекруха. Наталя Степанівна зразу не сприйняла невістку:
«Двадцять один рік, а все ще на батьківській шиї сидить! Вчиться! А я в її віки вже двох дітей годувала!»
«Чоловік, хата, город! А вона книжки читає! Принцеса! Намучаєшся з нею, Дмитре!»
Батьки Марії теж не схвалювали зятя:
«Маріє, навіщо поспішати? Дмитро не остання людина на землі! Кохаєш? Ну, зустрічайся, але не одружуйся зараз. Подумай: чи готова жити з ним все життя? Подивись на його сімю»
І Марія вирішила. Що це була помилка, зрозуміла за півроку. Могла піти, але соромилась зізнатись, що батьки були праві. А потім дізналась вагітна.
Поява Даринки Дмитра не змінила. Він вважав, що дім і дитина справа дружини.
Її поганий стан, хвороба доньки ніщо не виправдовувало, якщо вечеря не готова чи в домі безлад.
«З однією дитиною не вправляєшся? Інші жінки справляються!»
«Не можу готувати, коли Даринка на руках. Замовила їжу. Можеш сам зварити вареники?»
Рожеві окуляри давно впали. Марія все частіше згадувала мамині слова.
Кілька разів збиралась піти, але Дмитро благав, обіцяв змінитись. Вона вірила.
Але після того удару все скінчилось. Сором перед батьками ніщо порівняно з життям під кулаком. Вона не хотіла, щоб Даринка це бачила.
Мати побачила з вікна, як до дому підїхало таксі з дочкою й онукою.
«Іване, глянь, Марія приїхала. З речами. Іди, допоможи», сказала вона чоловікові.
Коли Марія зняла сонцезахисні окуляри, батьки аж злякались: ліве око набрякло, під ним синці.
«Це Дмитро?!» скрикнула мати.
Марія кивнула.
«Зараз я йому покажу!» рвонувся батько.
«Тату, ні, зупинила вона. Я покараю його по-іншому. Допоможи забрати наші речі з його квартири».
За речами поїхали батько та дядько, а потім до лікарні.
«Якщо хочете подавати заяву, треба експертизу», пояснив дядько.
Дмитро повернувся з роботи з квітами й іграшкою. Але в хаті було пусто. Навіть ліжечка Даринки не лишилось.
Він дзвонив Марії телефон вимкнений. Теща відповіла:
«Так, вони у нас. Краще не зявляйся у батька кулаки сверблять. На розлучення Марія подасть сама».
Дмитро намагався домовитись. Підстерігав біля будинку. Але вона ігнорувала його.
Через тиждень він отримав па