**Що ти шукала в моєму ноутбуці? Таємниця перед незнайомим поглядом.**
«Що ти, чорт забери, робиш у моєму ноутбуці?» гримнув Олексій, піднімаючись над Оленою. Вона ніколи не бачила його таким…
Олена прийшла зі школи й одразу відчула в коридорі важкий запах горілки. З кімнати лунало хропіння. Батько знову напився. Дівчина пройшла прямо на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почуючи кроки, обернулася. Олена пронизливим поглядом одразу помітила червоне, опухле обличчя.
«Мамо, давай підемо від нього. Скільки можна терпіти? Він тебе одного разу вбє», з гнівом вимовила Олена.
«Куди ми підемо? Хто нас потребує? У нас немає грошей на оренду. Не бійся, він мене не вбє. Він боягуз. Бє тільки мене.»
Вранці Олена прокинулася від дивних звуків. Підвелася й заглянула на кухню. Батько стояв біля плити, запрокинувши голову, і пив воду прямо з чайника. Дівчина дивилася заворожено на його кадик, який піднімався й опускався. Вона чула, як вода з булькотанням котиться йому в горло. «Нехай захлинеться! Будь ласка, Господи, нехай захлинеться!» думала вона з ненавистю.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник, задоволено зітхнув, глянув на неї червоними, набряклими очима й пішов у ванну.
Олена зморщилася, згадавши, що мати знову наливатиме воду в чайник, не вимивши його від слини й запаху. Вона взяла чайник і довго терла його щіткою, пообіцявши собі більше ніколи не пити з нього, не помивши спочатку.
У зимові канікули Олена поїхала з класом на три дні до Львова. Коли повернулася, мати була в лікарні.
«Він тебе вдарив?» різко запитала вона, побачивши перевязану голову.
«Ні, доню. Посковзнулася на льоду.»
Але Олена знала, що та бреше.
Через постійні удари по голові в матері піднявся тиск. Через півроку вона перенесла інсульт і померла. Батько плакав на поминках, то каючись за втрату «найдорожчої Марічки», то лаючи її за те саме.
Казав, що Олена така сама, як мати, і погрожував: якщо вона теж спробує його покинути, він її вбє. Олена з нетерпінням чекала, коли закінчить школу. На випускний не пішла. Наступного дня таємно забрала атестат із секретаріату. Поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав їй гроші на їжу, а Олена відкладала частину. Іноді навіть брала з його кишені, коли він спав. Сума була невелика, але вистачало на деякий час. Вона давно вирішила: піде, знайде роботу, а навчання продовжить заочно.
Не боялася, що батько шукатиме її. Усі в районі знали його звички ніхто не допоможе йому знайти доньку. Вона поїхала до великого міста, зняла дешеве житло на околиці й влаштувалася в фастфуд. Їй допомогли: оформили медичну книжку, годували безкоштовно…
Подала документи до професійного училища на бухгалтера. Коли дізналися, що вона вчиться на облік, поставили її за касу.
Хлопці намагалися залицятися. «Спочатку всі вони добрі й ніжні, а потім починають пити або зраджувати. Не знаю, що гірше. Не вірь їх солодким словам, доню. Будь обережна. Я теж була колись гарною. Твій батько не пив, коли ми познайомилися. Ми кохалися. Куди все поділося? Що його взяло?» часто казала мати.
Олена памятала її слова й не відповідала на залицяння. Вона бачила, як склалося життя її батьків.
Мати в день зарплати йшла до магазину й купувала продукти: борошно, цукор, крупи, консерви щоб вистачило надовго. Батько пропивав гроші, але в домі завжди була їжа, хоч і проста. Тепер Олена робила так само.
Ішла додому з важкою торбою, яка тягнула руки. Назустріч йшов хлопець, втопивши очі в телефон. Олена сподівалася, що він помітить її й обійде, але він врізався в неї.
«Вибач», сказав він, відірвавшись від екрана.
Олена хотіла відповісти злісно, але побачила його щирий погляд і зніяковіла.
«Нічого, я теж не дивилася», сказала вона й усміхнулася.
Хлопець запропонував допомогти. Олена вагалася, але віддала йому торбу. Не міг бути поганим той, у кого така відверта усмішка. Вони познайомилися. Олексій допоміг донести покупки, але Олена не дозволила провести її до дверей.
Наступного дня він зайшов у фастфуд. Казав, що випадково, але Олена знала це був навмисний крок. Вони почали зустрічатися.
Олексій чесно розповів, що розлучений, що у нього є донечка, яку він обожнює. Квартиру залишив дружині, а сам жив у друга. Казав, що одружився з дурниці.
«Ми просто не підходили одне одному. Дніми мовчали, наче чужі.»
Він багато розповідав про доньку, і Олена подумала, що можна довіряти людині, яка любить дітей. Через місяць Олексій запропонував жити разом.
«Давай знімемо краще житло, ближче до центру. Разом легше.»
О