Вийшов жахливий сюрприз зовсім випадково. У моєї чотирирічної сестрички, Оленки, виявили пупкову грижу. Лікарі сказали не затягувати. Чим раніше зроблять операцію, тим краще. Оленка без тата навіть слухати не хотіла про лікарню. Дочекалися, поки він повернеться з рейсу, і батько провів її аж до операційної.
Таточку, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка.
Куди ж я подінуся, серденько? Звісно чекатиму. Чого ж ти плачеш, ти ж у мене така смілива?
А де я плачу? Я просто зітхаю!
Її забрали. Операція була не складною, плановою. Але батьків попросили здати кров до банку крові це було обовязковою умовою.
Та в неї ж тільки з кимось із нас може збігатися, сказав тато. Може, спочатку зробите проби? Щоб ми вам зайвої не здавали.
Кров ніколи не буває зайвою! різко відповів лікар.
Мама з татом здали кров. Матір була бліда, здавалося, ось-ось знепритомніє. Потім не могла всидіти на місці бігала до процедурної, розмовляла з медсестрою. Нарешті Оленку вивезли, батько пішов зустрічати, як і обіцяв. Просидів із нею цілі вихідні. Мати трохи заспокоїлася, навідала доньку, а потім повезла мене додому, хоча я й спротивлявся.
Я теж можу з нею посидіти, наполягав я.
Мені тоді щойно виповнилося одинадцять. Оленку, мою маленьку світловолосу сестричку, я любив більше за все на світі. Мабуть, навіть більше, ніж маму й тата. А як її не любити? Янгол. Справжній янгол у дитячому тілі.
Уявіть собі невеличкий райцентр із місцевою лікарнею. Так, новою, обладнаною навіть банк крові був. Але селище залишалося селищем. Минуло три дні Оленка вже була вдома, тато збирався у рейс. Пішов за цигарками, а повернувся наче грізна хмара.
Таточку завила Оленка із кімнати (вона ще дотримувалася постільного режиму), Ти приніс мені мої улюблені зефірки?
Батько кинув пакет із магазину в коридорі. Наказав мені йти до сестри. Взяв матір за лікоть і повів на кухню.
Василю Василю, що з тобою?
А на кухні відбулася розмова, про яку я дізнався лише через роки тоді ми з Оленкою нічого не зрозуміли. Вона була ще мала, а я слухав тата. У кімнаті так у кімнаті. Оленка занудьгувала, вимагаючи тата і солодощі, а я запропонував почитати їй. Слава Богу, погодилася.
На кухні Василь, з божевільним поглядом, підійшов до Ганни так близько, що вона притиснулася до стіни.
Це правда? Що Оленка не моя?
Як що Василю, ти в розумі? Що це ти вигадуєш?
А я тобі скажу, що вигадую. У мене кров друга позитивна, у тебе перша позитивна. А у неї він кивнув у бік дверей, третя негативна. Якщо щось переплутали, можна ж перездати.
Ганна рішуче відштовхнула чоловіка, підійшла до столу, сіла. Схопилася за голову й простонала:
Сволочі. Ну просила ж! Чого їм треба? Заздрять, Василю, на наше життя. Усе в нас є. І діточки такі гарненькі.
Просила ну, зрозуміло.
Він вийшов із кухні, залишивши Ганну плакати. Лише раз помилилась з інженером із командировки. Чоловік постійно у рейсах. У кіно життя далекобійника романтичне. А в реальності самотнє й холодне. Ганна вирішила, що треба щось робити! Адже він теж, напевно, не святий. Вона схопилася й кинулася за Василем, але його вже й слід простив. На столі самотньо лежала коробка зефіру.
Після рейсу батько поговорив зі мною серйозно. Запропонував піти з ним.
Тату, а як же Оленка? Мама? Ти не можеш залишитися?
На мене ніби навалилася камяна гора. Я знав гори складаються з порід. І ця гора на моїх плечах теж була нерівною. Там був страх втратити батька. Страх перед вибором. Виходило, когось я все одно втрачав. Порахувавши просте рівняння в думках, я вирішив залишитися. Оленка + мама були за кількістю більше, ніж один тато. Хоч і одна сестра могла переважити.
Батько часто бачився зі мною. Про Оленку він ніби забув. Я не розумів, але знав: якби він міг пояснити пояснив би. Сестра спочатку сумувала й плакала, на неї було болісно дивитися. Але потім почала запитувати про батька все рідше. Вона закрилася в собі й проводила час із іграшками. Я не знав точно, за що на Оленчину голову впало це лихо, але здогадувався. Щодо мами
Мати зїхала з глузду. Почала таскати зі смітника всякий мотлох. Спочатку щось нешкідливе, начебто потрібне. Потім уже все підряд. На нас їй стало байдуже. Вона сиділа над своїми «скарбами», щось шепотіла, перебирала. Як молода красива жінка за півтора роки перетворилася на це я не розумів. Але батькові нічого не говорив. Про мене, іноді й про Оленку, дбала сусідка. З їжею я якось справлявся завдяки аліментам. А от із запахом, що пр