Під час вигулювання собаки дівчину-школярку зупинили двоє чоловіків, які нахабно запропонували їй «покататися»…

Під час прогулянки з собакою біля старшокласниці зупинилися двоє чоловіків і грубо запропонували їй «пройтися разом»
Такого свого песика Оленка ще ніколи не бачила: у його очах палали лють, а зуби блиснули загрозливо. Перш ніж вона встигла зрозуміти, що відбувається, собака вже кинувся на чоловіка, що схопив дівчину за руку, звалив її на землю й навис над нею, як темна хмара, з глухим гарчанням
Коли Оленці виповнилося сім років, їй подарували власну просториту світлу кімнату. Але дівчинка категорично відмовлялася спати там сама. Щовечора хтось із батьків то мама, то тато лягав поряд, щоб вона могла заснути. Якщо ж посеред ночі вона прокидалася й бачила, що нікого нема, брала подушку й ковдру та перебиралася до батьків. Ні благання, ні розумні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоча дівчинка підростала.
Аж поки одного дня рішення не прийшло само у вигляді білого пухнастого комочка, який спочатку перелякано підскочив, а потім одразу ж залишив плямку на підлозі. Придивившись, Оленка зрозуміла: це був чарівний цуценя, таке солодке й зворушливе, що вона одразу скрикнула: «Мамо, давай залишимо його, добре?» І почалися умови: добре вчитися, прибирати в кімнаті, самостійно вигулювати цуценя й спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три пункти Оленка прийняла без вагань, а над останнім задумалася але потім раптом усвідомила: «Але ж тепер я не буду сама!»
Так у будинку зявився Боня на папері весті, але за характером справжня панночка з твердим характером. І що дивно, Оленка виконала обіцянку. З появою Боні вона почала спати у своїй кімнаті, а песик став їй вірним другом і вночі, і вдень.
Боня був справжнім аристократом: доглянутий, усвідомлював свою привабливість і поводився з гідністю. До інших собак ставився зневажливо, але до дітей, які завжди хотіли його погладити, був терплячим і навіть трохи снисхідливим ніби приймав їхні компліменти. А от якщо інший собака наважувався наблизитися, Боня миттєво скаляв зуби й гарчав із обуренням.
Щоб виправити його поведінку, мама й Оленка записалися до школи для собак і три тижні старанно відвідували заняття. Але чи то тренер був недостатньо досвідченим, чи то Боня був занадто незалежним нічого не змінилося. Фахівець зробив висновок: «Він вважає вас своєю зграєю. Більше йому нічого не потрібно». Ну що ж і так вони жили дружньою трійкою.
На прогулянки Оленка й Боня вибирали закинуту ділянку за будинком, де колись стояли бараки, але їх давно знесли залишилися лише фундаменти й дикі фруктові дерева. З одного боку територія межувала із старими деревяними хатами вони вже доживали свій вік. Більшість власників собак ходили до облаштованого вигульного майданчика, але Оленці з Бонею більше подобався цей романтичний куточок, де відчувався дух свободи.
І саме тут Боня зустрів свою долю.
Того літа Оленці виповнилося пятнадцять, а Боні вісім. Дівчина вже була висока й струнка, з задумливим поглядом і телефоном у руці. Боня ж поводився із впевненістю справжньої світської левиці. Вони разом гуляли: Оленка мріяла, а Боня нюхав траву коли раптом стався напад! Великий кудлатий пес, схожий на вівчарку, але з ще більш розкуйовдженою шерстю й невичерпною енергією, кинувся на Боню. Веселий, гучний, він кружляв навколо, штовхав носом, лизав і своєю радістю просто заряджав усіх навколо. Боня завмер, не знаючи, як реагувати на такого нахабу.
«Не бійся його, крихітко!» підійшла літня жінка із паличкою в руці. «Він грайливий, але лагідний. Ще нікого не вкусив!»
«Бачу, засміялася Оленка, присідаючи, а веселий шерстюн почав енергійно лизати їй руки, махаючи хвостом так, що навколо піднімався пил. Від нього хіба що можна злякатися, що залиже до смерті!»
«Знаєте, раніше я випускала його лише у дворі, на вулицю не виводила. Але вчора приїхав онук і він так зрадів! Вирішила теж вивести. А він як побачив вашого песика, одразу побіг до нього.»
«А мій тепер не може відірвати від нього очей. Гадаю він закохався!»
«Ну чудово ж! Разом веселіше. Його звуть Барвінок. А мене Галя Степанівна.»
З того вечора Барвінок став постійним учасником вечірніх прогулянок. Іноді він чекав на них біля ділянки, а якщо запізнювалися, Боня видава

Rate article
Histoires de Vies
Add a comment

twelve − 6 =