Було це давно, у сірі дні, коли вітер ніс з собою і радість, і смуток.
Мамо, тату, ви нас кликали? Що трапилося? Марянка з чоловіком Іваном увірвалися до батьківської хати.
Справді, сталося це вже не вчора. Мати хворіла, важко друга стадія Пройшла хімію, потім промені. Настала ремісія, волосся трохи відросло. Та спокій був оманливим матері знову погіршало.
Марянко, Іване, заходьте, мати бліда, тендітна, немов дитина.
Діти, сідайте. Мати має до вас прохання, важливе, батько був у розгубленості.
Вони сіли, чекаючи. Оксана зітхнула, глянула на чоловіка Григорія, шукаючи сили.
Марянко, Іване, не дивуйтеся Прохання моє незвичне. Ми дуже вас благаємо
Усиновіть нам хлопчика. Нам не дозволять через вік, та й інші перепони.
Тиша.
Першою прозвучала дочка:
Мамо, ось дивно Ми самі вже давно мріяли про сина, та дві доньки в нас уже є ваши онуки. І хто зна, чи третя дитина буде хлопчиком? Та й здоровя вже не те
Лікарі казали більше не народжувати. Ми думали вже взяти дитину з притулку, синочка малого. І ось ви те саме А звідки у вас такі думки?
Навіть не знаю, з чого почати, Оксана нервово провела рукою по короткому волоссю. Справа в тому, що мені знову погано.
А тут прийшла подруга, тітка Галя з роботи, памятаєш? У неї була родимка над оком, лякали, що треба вирізати. А вона поїхала до баби Параски в село і родимка зникла! Вона мене й умовляла поїдемо! Що втрачу? І ми поїхали.
Марянка й Іван слухали, не розуміючи, до чого вона веде.
Отже, діти, продовжила Оксана, баба Параска відразу запитала: «Чи є в тебе син?» Я сказала одна донька, Марянка, та дві онучки, Настунька й Оленка. А вона ще питає: «А до доньки що було?»
Я здивувалася ніхто ж не знав, що у мене був викидень. Первісток, хлопчик Він не вижив. Оксана закусила губу, сльози блищали на віях.
І що далі? Марянка дивилася широкими очима.
А далі баба Параска сказала: «Усинови хлопчика». І пішла. А у мене серце розривалося ніби я винна, що не врятувала свого сина І тепер мусять іншому дати любов, ніби відплатити за ту втрату.
А потім я відчула я справді цього хочу. У нас є все, щоб згріти маленьке життя. Не заради здоровя Просто хочу врятувати його від самотності. Розумієте?
Мамо, я тебе розумію! Марянка кинулася до неї. Зробимо так!
Вони вже говорили з притулком хотіли взяти хлопчика. І Оксана з Григорієм поїхали разом. У кімнаті гралися діти.
Мамо, глянь на цього русявого! Він так старанно збирає пірамідку, Марянка вказала на малюка.
Оксані він теж сподобався. Але раптом з кута почувся шепіт.
Вони обернулися там стояв хлопчик, старший, з сумними очима.
Тітонько візьміть мене. Обіцяю, ви не пожалкуєте.
Марянка й Іван швидко оформили папери усиновили Данилка. Доньки раділи новому братові. Він часто бував у бабусі Оксани й діда Григорія вони жили недалеко.
Але Оксану він називав дивно не «бабуся», а «мама Оксана». І їй здавалося, що це він, її син, той, кого колись втратила
Лікування не допомагало. Данилко дивився їй у вічі:
Мамо Оксано, чому ти хворієш?
Не знаю, дитинко. Але я постараюся.
Лікарі наполягали на операції.
Які шанси? запитав Григорій.
Пятдесят на пятдесят.
Вони зважилися.
У день операції всі були напружені. Григорій не знав, де Данилко. Знайшов його у спальні хлопчик сидів на підлозі, обіймаючи мамин халат, і плакав:
Мамо Оксано не йди. Я не хочу знову тебе втратити
Задзвонив телефон.
Григорію? Операція пройшла вона жива.
Григорій обійняв Данилка:
Ти чув? Наша мама Оксана жива! Дякую тобі, сину