СУПУТНИЦЯ
Оголошення про посадку вже пролунало, і Дмитро вийшов на перон. Повертався додому після тижневого відрядження. Увійшов у плацкартний вагон, знайшов своє нижнє місце. Поки розташовувався, почув важке дихання хтось ішов вагоном. Обернувся літня жінка з валізкою на колесиках, схожою на великий рюкзак, у осінньому пальті та квітковій хустині, стояла навпроти, намагаючись відсапати.
«Ну от, подумав Дмитро, бабуся, певно, моя сусідка, зараз проситиме нижнє місце».
Дивись, сину, в мене, здається, нижнє, відсапавшися, промовила пасажирка.
Місце справді було нижнє. Вона заметушилася, розкладаючи речі. Дмитро помітив, що сусідці років сімдесят. «Оце так, подумав він, і в такому віці подорожують, чого вдома не сидиться».
Жінка нарешті сіла на полицю, склавши зморшкуваті руки на колінах. У вагон заходили люди, але верхні місця їхнього купе залишалися пустими. Дмитро вже змирився, що доведеться їхати з літньою сусідкою, з якою й поговорити ні про що.
Потяг рушив. Незабаром зявилася провідниця принесла білизну. Жінка одразу ж заклопоталася, акуратно стелячи простирадло. Потім знову сіла й перша заговорила:
Незвично мені таке ліжко, вдома в мене мяка постіль, а тут боки помну. З молодості не їздила, вже й не сподівалася, що колись поїду.
Дмитро кивнув і мовчав.
Мене Ганна Степанівна звуть. А вас як?
Дмитро.
А по батькові?
Олексійович. Можна просто Дмитро.
Ну, гаразд, ти ще молодий, можна й по імені. У гості їдеш?
Чому в гості? здивувався Дмитро. З відрядження додому повертаюся.
Ото ж! Додому це добре. А я ось із дому на старість літ. Жінка раптом замовкла й почала дивитися у вікно. Дмитрові здалося, що в її очах блиснули сльози, хоча вона й не плакала. Йому стало соромно за свою неввічливість.
А ви теж додому чи з дому? вирішивши згладити холодність, запитав Дмитро.
З дому, сину, з дому. Ось і незвично мені тут їхати всього добу, а тривожно в дорозі.
А до кого їдете?
До доньки. Ганна Степанівна дістала з кишені хустинку й витерла сльозу.
Радіти треба, а ви плачете.
Та я й радію. Пять років не бачилися з донькою, вже й не сподівалася побачити.
Посварилися чи що?
Посварилися, сину, за власною волею посварилися. Характери наші у молодості спокою не давали, гординя заважала мирно жити, от і не бачилися стільки років. Як тільки донька підросла, перестали ми з нею ладити. Без батька її ростила, усе бувало часто сварилися. Заміж перший раз назло мені вийшла, та не щастило. А я її добрим словом не підтримала, докоряла от так і сварилися все життя. Онучку проти мене налаштувала, усе мені наперекір робила. А пять років тому продала квартиру, поїхала й не сказала куди. Я й у поліцію ходила шукала, переживала, адже вона з онукою поїхала.
Потім знайшлася, написала, що в неї все добре, що вийшла заміж, але щоб я не шукала й ніколи не приїжджала. От з цим тягарем на душі я й жила ці роки. За цей час зрозуміла, що й я була неправа. Нехай вона мене не слухала, але ж рідна ж вона мені.
А рік тому лист прийшов від доньки. Написала, де живе, що з чоловіком давно розлучилася, що вже сама бабусею стала й питала про моє здоровя. Я всю ніч проплакала, а потім написала, що життя мені без них немає. Потім подзвонилися, поговорили й зрозуміли, що винні обидві.
У онуки дитина народилася, отже, є у мене правнук. Наталя їй у всьому допомагає, вирватися не може, от мене й запросила. От я й вирішила до доньки в гості поїхати, бо хто знає, скільки часу мені залишилося здоровя вже не те, тиск мучить Побачитися хочеться.
Дмитро мовчав, чужа історія глибоко зачепила його. Він задумався про свою матір, яку відвідує рідко. Мати живе в селі, там же й старша сестра Дмитра завжди вважав, що сестра догляне. А тепер, після розповіді сусідки, в грудях занило, навалилася туга адже він син, мати сумує за ним, хоче бачити частіше.
Дмитро всю дорогу спілкувався з Ганною Степанівною час пролетів непомітно. Він допоміг сусідці вийти з вагона, помітив, що до них іде гарна жінка, тривожно вдивляючись у їхній бік. Дмитро відійшов. Дві жінки зустрілися поглядами, обнялися й довго не могли відірватися одна від одної. Обидві плакали. Зустріч була настільки зворушливою, що Дмитро й сам ледве стримався.
Він відійшов убік, захотілося курити. І взагалі якось зворушився. Дістав телефон і набрав номер матері. Просто захотілося сказати:
Мамо, я приїхав. У вихідні чекай мене в гості.
Інколи випадок змушує нас задуматися про своє ставлення до батьків, побачити себе зі сторони крі