Батько побачив синця під оком доньки й зателефонував життя свого зятя було зруйновано.
Марійка стояла в дверях, вітаючи батьків звичним доброзичливим виразом. Лише один чорний блискучий син видавав тему, яку вона не хотіла обговорювати.
«Мамо, усе гаразд, не звертай уваги», поспішно сказала вона, помітивши пиршучий погляд матері.
Олена Ігорівна глибоко зітхнула. «Твоя справа, доню. Треба ж жити…»
Батько навіть не привітався зятем. Повільно підійшов до вікна й дивився у нікуди, ніби не чув, як дочка щось бурмоче про шафу та темряву.
«Я просто… вчора йшла й випадково спіткнулася. Ну, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!»
Добре? Марійка сама чудово памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди лютий, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, що втомилася від усього цього, він схопив її за комір халата так сильно, що аж розірвав його на грудях.
«Що, шльондра, забула, кому завдячуєш, що ще жива й ні про що не думаєш?!» гарчав він, трясучи її. «Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала від мене до того Дениса? Забула, хто тебе кохав, дурненька? Я носив тебе на руках!»
А потім сильний удар. Як чоловік, кулаком. Зірки заблимали в очах, потім охопив біль… А Ігор продовжував кричати щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява», пробурчала мати, хоч чудово знала, що сталося.
І почувалася винною. Це вона змусила Марійку вийти за Ігоря! Це вона відігнала Дениса від доньки, вважаючи його поганим впливом.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», виразно сказала Олена Ігорівна, кинувши погляд на зятя.
Іван Михайлович так і не повернувся від вікна. Вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Він був… мимоволі. Егоїст і пустий. Так, з багатої родини квартира, авто, звязки, перспективи. Але гнилий всередині.
І ось гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звісно, Іван Михайлович міг схопити зятя за комір і дати здоровенного ляпаса. Але це б лише розвязало скандал. Він ледве стримався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить це інакше. І вже знав як.
Довго говорив по телефону з того балкона…
Тим часом Марійка купила матері кави, і вони сиділи, базікаючи про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який чекав докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть усміхнувся. У його голові мовчання родичів означало згоду. Родина то родина, а синці то життя. Ніхто не втручатиметься!
«Ось бачиш, Марійко, я ж казав усе налагодиться!» протягнув він із задоволенням. «Твої батьки нормальні, розумні. Не як ти… Вчора напала на мене зі скаргами! Ну випив трохи то й що?»
Він відхилив ковток пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив саме постукав. Твердо й рішуче. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку на стіл і завмерти.
Він підійшов до дверей, глянув у вічко… й поблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханець Марійки. Той самий, що ледь не взяв її за дружину, але відпустив. Красивий, високий, впевнений. У дорогому піджаку й з тим самим виразом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки хотіли вдарити.
«Тобі чого?» буркнув Ігор, відчиняючи двері лише настільки, щоб показати своє роздратування.
«Відійди», спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, як лялька з ганчірок.
Марійка схопилася з дивана, широко розплющивши очі.
Денисе…
«Збирай речі», коротко сказав він. «Якщо хочеш, поїдемо до мене. Якщо хочеш до твоїх батьків. Нащо тобі цей банкрут?»
«Кого ти банкрутом назвав, дурню?» вибухнув Ігор, але так і стояв у куті, ніби приклеєний.
Він мав причини боятися Дениса.
«Я тобі подзвонив, Ігорику. Саме тобі», спокійно усміхнувся Денис. «Не ліз у твоє життя, не втручався. Але коли батько Марійки до речі, нормальний мужик подзвонив і сказав, що ти її била… то я просто взяв справу у свої руки.»
«Про що… про що ти?!» захрипів Ігор.
«Ну, не зовні