Ох, діточки мої, слухайте стару бабусю, розповім вам історію, яку чув ще від своєї матері в селі під Вінницею. Було це давно, ще за часів, коли на вулицях були візники, а не ці новомодні машини. Історія про Оксану, її чоловіка Богдана та сестру Марійку. Ой, як же болюче згадувати…
Сидимо вони якось у світлиці після вечірні, Оксана, Богдан і Марійка. Готували вареники з вишнями, запах стояв такий, що аж сусіди завітали. А Богдан піднімає чарку:
За родину нашу! Щоб у добрі жили!
Та очі його не на Оксану, а на Марійку. А та хусточку у руках крутить, усміхається ледве, ніби щось її гризе. Оксана ж усе бачила як Богдан Марійці кожух подає, як сміється з її жартів, як замовкають обоє, коли вона до хати входить. Та мовчить, бо звикла не помічати.
За родину, відповіла Оксана, ковтнувши квасу.
Марійка очі підвела, а в них така журба, що Оксані аж мурашки пробігли.
Марійко, щось не так? питає.
Та нічого, втомилася, відмахнулась сестра.
А Оксана знала, що в Марійки зараз спокій у хаті, та промовчала. Мовчанка її оберіг був.
Богдан раптом закашляв:
До речі, про роботу. Мене у Львів відправляють, на півроку, а може й більше.
Оксана аж здригнулася.
На півроку? перепитала. А жнива?
Оксанко, це ж нагода! гаряче каже. Таке раз у житті буває!
Говорив він їй, а дивився на Марійку. А та в миску втупилась, ніби там відповідь на все. Оксана ж помітила, як під столом Богданова рука Марійчину торкнулась. Лиш на мить. Марійка руку відсмикнула, наче кропивою обпалила. А Оксана сиділа й дивилась на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розсиплеться.
Вечеря скінчилася якось ніяково. Марійка на головний біль пожалілась, зібралась додому.
Я проведу, одразу Богдан.
Та тобі ж у протилежний кінець, зауважила Оксана.
Для рідної сестри не шкода, відмахнувся він.
У дверях обернувся, в очах рішучість:
Нам треба поговорити, Оксанко. Серйозно. Як повернуся.
Залишив її саму, з запахом недогризених вареників і тривогою в серці.
Два тижні Оксана жила, як у сні. Богдан дзвонив щоночі, розповідав про “роботу”, про Львів, про хату. Та голос його був чужий, холодний. Питав, як справи, та відповідей не чув. Оксана до Марійки тягнулась:
Може, на ярмарок чи до церкви?
А та ухилялася:
Я стомлена, Оксанко, давай іншим разом.
Марійка й виглядала змарнілою зблідла, синяки під очима. Оксана помічала, як сестра руку на живіт кладе, ніби щось ховає.
Підозра росла поволі, як отрута. Спочатку папірець від тесту на вагітність у Марійчиному смітнику. Потім вільні спідниці, хоч Марійка завжди талією хвалилась. Серце Оксані стискалось, та вона чекала.
Розв’язка прийшла у четвер увечері. Оксана сиділа на лаві, коли задзвонив телефон. Богдан.
Так, сказала вона.
Він мовчав, тільки дихання чути.
Я більше не можу брехати, Оксанко, нарешті видихнув. Я не повернусь. Справа не у роботі. Справа у Марійці. Ми кохаємо одне одного.
Оксана заплющила очі. Біль у грудях завмер, став каменем.
У нас із твоєю сестрою буде дитина! випалив він.
І тут Оксана засміялась. Спочатку тихенько, потім голосніше, аж сльози покотились. Сміх був не веселий, а гіркий, як полин.
Оксанко, ти що? Плачеш? злякався Богдан.
Ні, видихнула вона. Просто зрозуміла, який ти дурень.
Поклала слухавку. Істерика вщухла, залишивши ясність. Камінь у грудях став опорою. Оксана вдяглася, викликала бричку й поїхала до Марійки.
Та відчинила двері розхрістана, у свиті, очі заплакані. Побачила Оксану і відступила.
Він тобі сказав? Пробач… почала Марійка.
Де він? перебила Оксана, спокійно, аж страшно.
Марійка змовкла. Оксана оглянула хату Богданова кожух, його чоботи, дві чарки на столі.
Годі брехати, Марійко. Хоч зараз.
Оксанко, ми кохаємо одне одного! вигукнула вона. Я знаю, це жахливо, але так сталося!
Оксана чекала, поки сестра змовкне.
Ти вагітна, сказала, не питаючи.
Так, прошепотіла Марійка, прикривши живіт. У нас буде дитина.
Оксана підійшла ближче. Марійка здригнулась, чекаючи крику.
Чому ти не запитала мене, Марійко? тихо сказала Оксана. Я б тобі розповіла. Ми з Богданом три роки намагалися завести дитину. Лікарі, зілля. Богдан безплідний. Повністю.
Обличчя Марійки змінилось подив, заперечення, жах.
Ні… Він казав, що проблема в тобі…
Звісно, сумно всміхнулась Оксана. Брехати легше. Вкрасти чуже життя легше, ніж визнати правду.
Вона пішла до дверей.
Вітаю, сестричко. У тебе буде дитина. А