Хімія кохання
“Боже, як швидко летять роки Незабаром я зістаріюся, а так і не пізнала справжнього кохання, справжнього запалу. Не ті чоловіки зустрічаються на моєму шляху”, думала про себе Мирослава, 42-річна приваблива жінка.
Після скорочення на заводі, де вона працювала майже десять років, вона влаштувалася в ТРЦ у відділ жіночого одягу. Товари в їхньому відділі коштували чималих грошей, і заходили туди переважно ті, хто міг собі дозволити купувати брендові речі.
Чоловіки заходили рідко, і майже ніколи без жінок. Зазвичай вони блукали між рядами зі стомленим виразом обличчя, мляво відповідаючи на запитання:
“Коханий, як тобі це пасує? А це плаття?”
Жінки дивилися на ціники, іноді закачували очі дешевих речей тут не було. А чоловіки покірно оплачували покупки біля каси.
Мирослава, спостерігаючи за клієнтами, іноді заздрила їм. Вона сама не могла дозволити собі такі дорогі речі, да й не бачила сенсу робота, дім, іноді кафе чи кіно з подругою. Дочка закінчила коледж, вискочила заміж і махнула аж у Закарпаття з чоловіком. Обоє романтики.
Ні, вона одягалася стильно, але не яскраво носила ніжні, акуратні образи, стрижку під довге каре, світло-русяве волосся.
У першому шлюбі їй не пощастило. Прожили з чоловіком чотири роки, розійшлися ініціатором була вона. Він так і не став сімейною людиною, лише друзі та гулянки. Поки виховувала доньку, часу на знайомства з чоловіками не було. А може, просто ніхто не подобався. Мирослава була доброю матірю, всю себе віддаючи дитині.
У 32 роки зустрічалася з Олегом, колегою. Півтора року, а потім зрозуміла нічого путнього з нього не вийде. Не любив працювати, усіх звинувачував.
“Олеже, ти завжди всіми невдоволений. Ну що вони тобі зробили? Зливаєш бруд на всіх”.
“Мірославо, ти що, не помічаєш? Всі навколо як змії, радіють, якщо в тебе щось не виходить!”
“Ні, не бачу. У нас дружній колектив. Шеф чудовий справедливий, порядний”.
“Ти просто не розбираєшся в людях”, злісно відповів Олег. “Для тебе всі пухнасті кролики. А жити так не можна. Світ жорстокий”.
Тож Мирослава розірвала стосунки. Він її дратував все більше.
Були ще миттєві знайомства навіть на морі колись познайомилася з чоловіком. Але всі вони були ні до чого.
У відділі вже були постійні клієнтки дружини бізнесменів, навіть дружина мера міста. Чоловіки ж приходили рідко.
Сьогодні був будень, відвідувачів не було, тому Мирослава здивувалася, побачивши серед стелажів із сукнями й блузами симпатичного чоловіка, який ніби гуляв виставкою сучасного мистецтва, а його погляд час від часивпирався в неї. Він був за сорок темне волосся, відкинуте назад, злегка зігнуті брови, руки в кишенях.
“Що йому треба в жіночому відділі? Напевне, шукає сукню для нареченої Але який гарний”, подумала вона, і від цієї думки стало сумно. Але він підійшов до каси, усміхнувся й тихо спитав:
“Підкажіть, де у вас сукні?” нахилився, читаючи бейджик. Вона відчула аромат дорогого парфюму. “Мірославо?”
Мовчки вона вийшла з-за каси й повела його до суконь, щоки палали, як маки. Добре, що він йшов позаду й не бачив.
“Що зі мною? Невже він так на мене впливає? Не можна ж так зніматися від першого ж чоловіка!”
Показала на стійку:
“Ось тут”, і поспішила назад.
Відділ був порожній напарниця пішла на обід. Але цей покупець не давав їй спокою. Вона вже уявляла, як вони сидять у кавярні, сміються
“Вибачте, його голос повернув її до реальності, можете допомогти?”
“Так, звісно”.
“Справа в тому, що я обрав сукню для дівчини. Але боюся, що не вгадав із розміром. Ви схожі з нею. Можете приміряти?”
Мирослава подивилася на сукню в його руках. Вона знала цю модель нова колекція, італійський шовк, ручна робота, чорний колір. Дорого.
“Мабуть, дуже любить свою дівчину, якщо не шкодує таких грошей”, подумала вона з гіркотою, згадавши, як колишній дарував їй квіти з підземного переходу.
“Добре, зачекайте”, сказала вона й пішла у примірочну.
Сукня сиділа ідеально підкреслювала стан, груди. Вона вийшла, чекаючи його реакції. Його погляд був захопленим.
“Ви божественна”, вирвалося у нього. Вона відчувала, як його очі ковзають по її фігурі.
“Дякую. Сподіваюся, вашій дівчині сподобається”, відповіла вона й сховалася у примірочній.
Щось було незрозуміле. Вперше в житті незнайомець викликав у неї такі емоції. Те, що називають хімією кохання
Знявши сукню, вона ще раз провела рукою по шовку. Не хотілося розлучатися.
“Найкраще в світі не для мене. Ні