У вільній роботі прибиральниці та кухарки моя вагітність нікого не зацікавила.
У маленькому селі в околицях Львова, де ранкові тумани обвивають старі хати, немов привиди, моє життя в 27 років стало безкінечним служінням примхам інших. Мене звуть Орися, я заміжена за Іваном, і незабаром у нас зявиться дитина. Але мій тендітний світ майбутньої матері розбивається під тягарем його родини, для якої я лише безоплатна служниця. Ми живемо у трикімнатній квартирі, що належить бабусі Івана, і це стало моєю проклятою долєю.
**Кохання, що перетворилося на пастку**
Коли я зустріла Івана, мені було 23. Він був уважним, з лагідною посмішкою та мріями про власну родину. Ми одружилися за рік, і я була на сьомому небі. Його бабуся, Марія Іванівна, запропонувала нам жити у її великій квартирі, поки ми не станемо на ноги. Я погодилась, думаючи, що це тимічасово. Але замість домівки я отримала вязницю, де моя роль пилососити, готувати та мовчати.
Квартира простора, але задушлива від присутності інших. Марія Іванівна живе з нами, а її донька, тітка Івана Наташа, приходить майже щодня з двома дітьми. Вони вважають це місце своїм, а мене частиною мібелі. Відразу ж моя свекруха дала зрозуміти: «Орисю, ти молода, тож доглядай за домом.» Я думала, що заслужу їхню прихильність, але їхня байдужість лише зростає.
**Рабство за стінами**
Моє життя це безкінечне коло прибирання та страв. Вранці я мию підлогу, бо Марія Іванівна не терпить пилу. Потім я готую сніданок для всіх: вівсянку для неї, яєшню для Івана, а коли приходить Наташа млинці чи к