Жахливий сюрприз виявився зовсім випадково. У моєї чотирирічної сестрички, Олесі, знайшли пупкову грижу. Лікарі наполягали операція термінова. Чим раніше, тим краще. Без тата Олеся навіть слухати не хотіла про лікарню. Дочекалися, поки батько повернеться з рейсу, і він провів її аж до операційної.
Татусю, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка, вчіплюючись у його руку.
Куди ж я подінуся, серденько? Звісно чекатиму. Чого ж ти плачеш? Ти ж у мене така смілива!
Я не плачу! Я просто зітхаю!
Її забрали. Операція була простою, плановою. Але батьків попросили здати кров це була обовязкова умова.
Та ж у неї тільки з одним із нас може збігатися група, сумнівався тато. Може, спочатку зробите аналізи? Щоб не здавати зайве.
Крови зайвої не буває! різко відповів лікар.
Мати з батьком здали кров. Матуся була бліда, немов от-от знепритомніє. Потім не могла знайти собі місця бігала до процедурної, розмовляла з медсестрою. Олесю вивезли з операційної, і тато, як і обіцяв, пішов зустрічати. Просидів із нею увесь вихідний. Мати трохи заспокоїлася, навідала доньку, а потім везла мене додому, хоча я й відмовлявся.
Я теж можу з нею посидіти, наполягав я.
Мені тоді вже виповнилося одинадцять. Олесю, свою маленьку білявеньку сестричку, я любив більше за все на світі. Можливо, навіть більше, ніж маму й тата. А як її не любити? Янгол. Справжній янгол у дитячому тілі.
Уявіть собі маленьке містечко з єдиною лікарнею. Новою, сучасною навіть банк крові був. Але селище воно й є селище. Минуло три дні Олеся вже вдома, тато збирався у рейс. Пішов за цигарками, а повернувся наче грозна хмара.
Татусю завик Олеся зі своєї кімнати (вона ще дотримувалася постільного режиму), ти приніс мені мармеладки?
Батько кинув пакет у коридорі. Наказав мені йти до сестри, а матір узяв за лікоть і завів у кухню.
Василю Василю, що сталося?
Там відбулася розмова, про яку я довідався лише через роки тоді ми з Олесею нічого не зрозуміли. Вона була ще мала, а я слухався батька. У кімнаті так у кімнаті. Олеся почала нудити, вимагаючи тата й солодощі, тож я запропонував їй почитати. Дякувати Богу, погодилася.
У кухні батько, із божевільним поглядом, наблизився до матері так, що вона притиснулася до стіни. Відступати було нікуди.
Це правда? Що Олеся не моя?
Як що Василю, ти що, з глузду зїхав? Що це ти кажеш?
А я тобі скажу, що кажу. У мене кров друга позитивна, у тебе перша. А в неї він кивнув у бік дверей, третя негативна. Якщо щось переплутали, можна перездати.
Матір рішуче відштовхнула його, підійшла до столу, сіла. Схилила голову на руки й простонала:
Сволочі. Я ж просила! Чого їм треба? Заздрять, Василю, нашому щастю. Усе є. І діточки в нас гарні.
Просила ну, зрозуміло.
Він вийшов із кухні, залишивши матір плакати. Лише раз спіткнулася від нудьги з інженером із командировки. Чоловік постійно у рейсах. У кіно чоловік-далекобійник це романтично. А в житті самотньо й сумно. Вона вирішила, що треба щось робити! Адже він-то, певно, теж не світильник моралі, коли по місяцям не буває вдома. Вона схопилася й кинулася за ним, але Василя вже й слід простив. На столі самотньо лежала пачка мармеладу.
Після рейсу батько серйозно зі мною поговорив. Запропонував поїхати з ним.
Тату, а як же я а Олеся? Мама? Ти не можеш залишитися?
На мене ніби навалилася камяна гора. Гори з камяних порід я бачив відео. І ця гора на моїх плечах теж була нерівною. Там був страх втратити батька. Страх вибору. Виходило, когось я все одно втрачав. Порахувавши просте рівняння, я вирішив залишитися. Олеся плюс мама більше, ніж один тато. Хоча й одна сестричка могла переважити.
Батько часто бачився зі мною. Про Олесю ніби забув. Я нічого не розумів, але знав: якби він міг пояснити пояснив би. Сестра спочатку нудила й плакала, на неї було боляче дивитися. Але згодом запитувала про батька все рідше. Вона закрилася в собі й проводила час із іграшками. Я не знав точно, за що на Олесю впало це лихо, але здогадувався. Що ж до матері
Мати збожеволіла. Почала тягати зі смітника усяке лайно. Спочатку щось корисне, потім усе підряд. На нас їй було начхати. Вона сиділа над своїми «скарбами», щось шепотіла, перебирала. Як молода й гарна жінка могла за півтора року перетворитися на це я не розумів. Але батькові нічого не казав. Про мене й іноді про Олесю дбала сусідка. Їжу я якось готував на аліменти від батька. Але із запахом, який пр