Витерла мокрі долоні, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері. Марія Коваленко витерла вологі руки, зітхнула через біль у спині й рушила до входу. Дзвонили тихо, але вже втретє. Вона мила вікно, тому не одразу почула. За дверима стояла молода дівчина дуже гарна, але бліда й змучена.
Пані Маріє, я чула, що ви здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди, завжди когось до мене посилають! Не здаю кімнат, ніколи не здавала.
Мені сказали, що у вас три кімнати.
І що з того? Нащо мені здавати? Звикла жити сама.
Вибачте Мені казали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, намагаючись стримати сльози, повернулася й повільно пішла сходами вниз. Її плечі тремтіли.
Дівчино, вертайся! Хіба я тебе виганяю? Ох, ця молодь така чутлива, одразу сльози. Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звати? Можемо на «ти»?
Олеся.
«Лісова», значить Батько, мабуть, лісник?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. І мами теж не було. Мене знайшли у підїзді добрі люди й відвезли до поліції. Мені ще й місяця не було.
Нічого, не журись. Заходь, чаю попємо. Ти голодна?
Ні, я собі пампушок купила.
Пампушок! Ох, молодь про себе не дбає, а в тридцять років вже й виразки. Сідай, у мене ще гарячий борщ. І чайку підігріємо. Багато варення є. Чоловік пять років тому помер, а я звикла все готувати на двох. Поїмо, а потім допоможеш мені домити вікно.
Пані Маріє, можу щось інше зробити? У мене запаморочення, боюся, що впаду з підвіконня Я вагітна.
Ще й цього не вистачало! Я принципова людина. Ця дитина позашлюбна?
Чому одразу позашлюбна? Я одружена. Андрій із нашого дитбудинку. Але його забрали в армію. Недавно приїжджав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене вигнала. Дала тиждень на пошуки житла. Ми жили недалеко Але ж ви самі бачите як воно виглядає.
Ну так А що я з тобою робитиму? Може, перенесу своє ліжко у кімнату Миколи? Добре, залишайся в моїй кімнаті. Грошей від тебе не візьму, навіть не згадуй. Іди за речами.
Недалеко. Усі наші речі з Андрієм у сумці біля входу. Тиждень минув, і я з ними обійшла кілька будинків
Так вони залишилися удвох Олеся закінчувала школу на дизайнера одягу. Марія Коваленко вже кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вишивала мереживні серветки, комірці, дитячі панчішки й продавала їх на місцевому ринку. Її роботи були сповнені фантазії: серветки, скатертини й комірці ніжні, як морінь, добре розходилися. Грошей вистачало. Частину приносив продаж овочів із городу. У суботи вони з Олесею працювали там. У неділю Марія ходила до церкви, а Олеся лишалася вдома, перечитувала листи від Андрія й відписувала. До церкви ходила рідко не звикла. Скаржилася, що болить спина й запаморочується голова.
Однієї суботи вони працювали на городі. Урожай зібрали, готували землю на зиму. Олеся швидко втомлювалася, тому тітка Марія відправляла її у хату, щоб відпочила й послухала старі платівки, які колись купували з чоловіком. І того дня, після роботи граблями, майбутня мама відпочивала. Марія Коваленко кидала сухі гілки у вогонь і задумливо дивилася на полумя. Раптом почула крик Олесі: «Мамо! Мамусю! Ідіть швидше!» Із калатаючим серцем, забувши про болючі ноги та спину, Марія побігла до хати. Олеся кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія переконала сусіда, і з такою швидкістю, яку дозволяв старенький «Запорожець», вони мчали до лікарні. Олеся стогнала: «Мамо, болить! Але ж це ще рано, занадто рано! Я мала народжувати лише в середині січня. Мамо, помоліться за мене, ви ж умієте!» Марія плакала. Крізь сльози безперервно молилася.
З приймальні Олесю забрали на візку. А сусід відвіз заплакану жінку додому. Усю ніч вона молилася до Божої Матері за порятунок дитини. Вранці подзвонила до лікарні.
Усе гаразд із вашою донькою. Спочатку вона вас і Андрія кликала, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидню вже немає, але їй треба трохи полежати. Ще в неї низький гемоглобін. Догляньте, щоб добре їла й багато спочивала.
Коли Олесю виписали, вони довго розмовляли аж до півночі. Олеся весь час говорила про свого Андрія.
Він не підліток, як я. Він сирота. Ми завжди були разом у дитбудинку. Ще в школі подружилися, потім покохали. Він мене опікає. Це щось більше, ніж кохання, я так це відчуваю. Самі бачите, як часто пише. Хочете подивитися його фото? Ось воно другий праворуч. Посміхається
Гарний Марія Коваленко не хотіла образити Олесю. Вже давно їй треба було змінити