**Щоденник Валентини**
Крізь щільні фіранки пробивалися останні промені вечірнього світла, розливаючись по дорогому килиму втомленими, тьмяними смугами. Повітря у вітальні, зазвичай напоєне ароматом рідкісних квітів і вишуканих парфумів, сьогодні здавалося важким, наелектризованим у ньому висіло передчуття бурі.
Знову Катруся? Валерію, ти серйозно вважаєш, що я повинна за нею доглядати? голос Христини, зазвичай мякий і спокусливий, тремтів від стриманої люті. Вона стояла посеред кімнати, бездоганна у шовковому халаті, ніби виточена з порцеляни, і кидала на чоловіка викликаючий погляд. У неї ж є няня! І ще твоя колишня дружина, її бабуся! Чому я знову маю все кидати?
Валерій, чоловік з сивиною на скронях і впевненою поставою, не піднімав очей від паперів. Його спокій був оманливим, як затишшя перед грізою.
Ми вже говорили про це, Христино. Двічі на місяць. Два суботніх вечори. Це не прохання, а мінімальна умова, яку ти прийняла, стаючи моєю дружиною. Зінаїді потрібно відпочити. А моя «колишня дружина», якщо тобі так подобається її називати, живе в іншому місті і рідко бачить онуку. Катруся моя кров. І, до речі, донька Ольги. Твоєї колишньої подруги.
Останні слова він вимовив з ледь помітним натиском, але Христина відчула його, як удар. Цей звязок виводив її з себе найбільше.
Подруги вона гірко усміхнулась. Тієї самої Ольги, яка кинула все і народила дитину від кого завгодно, залишивши тебе розбиратися з наслідками?
Слова вирвалися, перш ніж вона встигла зупинитися. Христина миттєво замовкла, прикусивши губу. По спині пробіг холод. Вона побачила, як Валерій повільно відклав документи і підняв на неї погляд важкий, без найменшої емоції. У памяті спалахнув той момент півроку тому: Катруся випадково розлила сік на диван, Христина схопила її за руку, закричала в обличчя і раптом зявився він. Без крику, без жестів. Підійшов, мяко відвів її руку і тихо, з крижаною чіткістю, сказав:
Якщо ти доторкнешся до неї ще раз якщо з нею щось станеться через тебе я зламаю тобі всі пальці. По одному. Ти зрозуміла?
Вона зрозуміла. Тоді, як і зараз, вона усвідомлювала: ця людина, яка подарувала їй розкіш і визволила від злиднів, не любить її. Він терпить. А вона його боїться. До дрижок. І тікати нікуди. Думка про повернення в ту крихітну квартиру, де її чекають пяні батьки, була страшнішою за будь-яке покарання. Вона сама замкнула себе в цій позолоченій тюрмі, і тепер тюремником була маленька дівчинка.
Христина миттєво змінила тон. Очі наповнилися сльозами, голос став ніжним, як мед.
Валерчику, пробач Я не хотіла. Просто я так втомилася У мене важливий прийом у лікаря, я чекала два тижні, не можу пропустити.
Але Валерій вже не слухав. Він лише махнув рукою на її виправдання, ніби на набридливу мушку. Уся його увага була прикута до дверей, звідки лунав дзвінкий сміх дитини. Там, у ігровій, на підлозі сиділа Катруся і разом із нянею Зінаїдою будувала вежу з кубиків. Обличчя Валерія миттєво змінилося суворість зникла, очі наповнилися теплою, майже святою ніжністю. Він підійшов, підхопив дівчинку, закрутив у повітрі. Катруся реготала, обіймаючи його за шию.
Христина спостерігала за цим із вітальні. Серце стискалося від холодної, киплячої ненависті. Вона була чужою у цьому світі. Зайвою. Декоративним елементом у розкішній квартирі. І поки Катруся існує, так буде завжди. У її голові, загартованій роками боротьби за виживання, дозрівало холодне рішення. «Не бійся, подумки звернулася вона до дівчинки. Сьогодні ми з тобою попрощаємось, маленька перешкода».
З юності вона чітко знала, чого хоче. Краса її єдина зброя і капітал. Поки її подруга Ольга мріяла про кохання і писала вірші, Христина вивчала списки багатих чоловіків. Вибір впав на Валерія батька Ольги, на двадцять пять років старшого, але володаря всього, про що вона мріяла: влади, грошей, положення.
Зрада? Слово, яке не мало для неї сенсу. Вона без вагань спокусила батька своєї найкращої подруги. Для Ольги це стало крахом. Вона пішла, зникла. Через рік Валерій дізнався, що вона народила доньку. Через чотири що її більше немає. Невдалий випадок.
Пригнічений горем і почуттям провини, Валерій переніс усю свою любов на онуку, яку знайшов і забрав до себе. Катруся стала центром його життя. А Христина, молода, гарна дружина, опинилася осторонь. Дитина була живим нагадуванням про її зраду і головною перешкодою на шляху до повного контролю над чоловіком і й