Ой, слухай, як же ж воно все було…
“Ти ж, Тетяно, не сердься на мене, але жити з тобою не буду.”
А може, спробуємо, Сергію? Тетяна дивилася на нього, не кліпаючи, а на щоках грали румянці.
Я все сказав, Тетяно…
Ірина Березова народилася, коли Сергій був у першому класі. Він добре памятав її матір, Ларису, красу всієї округи, з величезним животом, та гордовитого батька Юрія. Потім Лариса викачувала з двору коляску, і йому так хотілося заглянути всередину… Тоді це здавалося дивом.
Сергій ріс, а Іринка теж. Ось вона вже вибігає з воріт у яскравій сукні, з величезним бантом на світлому волоссі. Ось грає з подружками, будує біля палісадника “хатку”. Сергій бачив усе це з вікна свого дому, що стояв навпроти.
Сергію, проводи Іринку, будь ласка! одного разу попросила Лариса.
Так він майже на рік став супутником першокласниці. Спочатку йшли мовчки, але Іринка не витримала й почала розповідати йому всякі історії. Вона чекала, коли він закінчить уроки, а іноді йшла додому разом із його однокласниками. Згодом він уже чекав її біля воріт і, взявши за руку, провожав до школи.
А наступного року вона попросила йти з подружками. Тепер дівчатка йшли попереду, а Сергій стежив здалеку, готовий прийти на допомогу. І одного разу таке трапилось на дорозі зявився гусак, шипів і ляскав крилами. Дівчатка злякалися, але Сергій став між ними й птахом, і вони з піском пробігли.
Потім Сергій поїхав навчатися в сусіднє село, де була десятирічка, і повертався додому лише на вихідні. Іринка ніби забула його, проходила повз, не вітаючись.
Пізніше він вступив до морехідного училища і зявлявся вдома ще рідше.
Мамо, а це хто? Іринка?! Сергій відірвався від вечері, коли з воріт Березових вийшла висока, струнка дівчина.
Наша ж Іринка! мама теж глянула у вікно і посміхнулась.
Як це вона встигла? здивувався Сергій.
Час прийшов… ніби щось гарне згадавши, зітхнула мати. Дивлюся, і кожен раз радію найкраще від батьків дісталось!
Потім він ще кілька разів бачив її крадькома. Ось вона з відром на коромислі йде до колонки, а вітер так вдало розкриває блузку… Ось ранком у строгому костюмі йде на іспити…
Сергію навіть захотілося знову проводити її.
Але останньою краплею став голос. Він почув його, коли допомагав батькові лагодити парк