Ліда Сергіївна стояла біля вікна на кухні й дивилася, як її онук Дениско кидає каміння у сусідську кішку. Хлопчикові було лише сім, але в його рухах вже читалася якась злість, яка лякала бабусю.
Денисю, негайно припини! гукнула вона, відчиняючи кватирку.
Онук навіть не обернувся. Взяв камінь більший і знову запустив у тварину. Кішка жалібно нявкнула й сховалася за гаражами.
Ліда Сергіївна зітхнула й пішла одягатися. Треба було спуститися вниз і поговорити з хлопчиком. Але вона знала, що від цього мало толку. Дениско її не слухав, грубив, а інколи й взагалі тікав додому скаржитися мамі.
У підїзді вона зіткнулася з сусідкою Олесею Петрівною.
Лідо, ти свого онука бачила? обурено запитала та. Знову мою Цяцьку ганяє!
Бачила, Олесю. Зараз поговорю з ним.
Та що з ним говорити! Краще б із Наталкою поговорила. Це все її виховання, а точніше, його повна відсутність.
Ліда Сергіївна мовчала. Сперечатися з сусідкою не хотілося, але й погодитися не могла. Наталка її дочка, і якими б не були їхні стосунки, захищати її доводилося.
У дворі Дениско вже переключився на іншу розвагу відривав крила мухам, яких зловив у банку.
Денисю, що ти робиш? Ліда Сергіївна присіла поруч із онуком на лавку.
Вивчаю, буркнув хлопчик, не піднімаючи голови.
Що вивчаєш?
Як вони без крил житимуть.
А навіщо тобі це знати?
Дениско знизав плечима.
Цікаво.
Ліда Сергіївна обережно взяла банку з рук онука.
Знаєш, мухи теж живі. Їм боляче, коли їм крила відривають.
Та й що? Вони ж огидні.
Денис, не можна завдавати болю іншим, навіть якщо вони тобі не подобаються.
Хлопчик подивився на бабусю з таким виразом, ніби вона говорила китайською.
А мама каже, що якщо хтось слабший, то його можна не боятися.
Ліда Сергіївна відчула, як серце стиснулося. Невже Наталка справді такому вчить дитину?
Мама багато що каже, але не все правильно. Сильні мають захищати слабких, а не ображати їх.
Дурня якась, махнув рукою Дениско і побіг до гойдалок.
Ввечері Ліда Сергіївна вирішила поговорити з донькою. Наталка прийшла забирати сина близько восьмої, як завжди втомлена після роботи й роздратована.
Мам, ти його хоч годувала? запитала вона, навіть не привітавшись.
Звісно, годувала. Наталко, нам треба поговорити.
Про що? донька нервово крутила ремінець сумки.
Про Дениска. Про його поведінку.
Наталка заплющила очі.
Знову скарги? Мам, йому сім років! Усі діти в такому віці бавляться.
Це не баловство, Наталко. Він мучить тварин, грубить дорослим, нікого не слухає.
І що ти пропонуєш? Замкнути його вдома?
Я пропоную зайнятися його вихованням. Пояснити, що добре, а що погано.
Наталка відмахнулася.
Мам, часи змінилися. Зараз треба бути жорстким, щоб вижити. Я не хочу, щоб мій син виріс слабаком, якого всі обижатимуть.
Але ж є різниця між силою й жорстокістю!
Яка різниця? Головне не дати себе в обиду.
Ліда Сергіївна подивилася на доньку й не впізнала її. Де та добра, чуйна дівчинка, яку вона виховувала? Коли Наталка стала такою цинічною?
Дениско, ідемо додому! гукнула донька у бік дитячого майданчика.
Хлопчик неохоче підійшов до них.
Ба, завтра прийду? запитав він.
Звісно, внучку.
Наталка взяла сина за руку й пішла до виходу з подвіря. Біля калітки вона обернулася.
Мам, не забивай йому голову дурницями про доброту й справедливість. Життя жорстока штука.
Після їхнього відходу Ліда Сергіївна довго сиділа на лавці, думаючи про те, де вона помилилася у вихованні доньки. Наталка росла звичайною дитиною, не гіршою й не кращою за інших. Вчилася посередньо, але старалася. Допомагала по дому, не грубила. Що ж сталося далі?
Наступного дня Дениско прийшов до бабусі у поганому настрої.
Що трапилося? запитала Ліда Сергіївна, побачивши подряпину на обличчі онука.
Вовчик дурень подряпав, буркнув хлопчик.
А за що він тебе подряпав?
Нізащо. Просто так.
Ліда Сергіївна не повірила. Вовчик був спокійним хлопчиком, жив у сусідньому будинку. Вона знала його й його батьків.
Денисю, скажи правду. Що ти зробив Вовчикові?
Та нічого особливого, онук уникав бабусиного погляду. Просто взяв у нього цукерку.
Узяв чи відібрав?
Ну… відібрав. Але я ж його не побив!
А він не хотів поділитися?
Не хотів. Жадина.
Ліда Сергіївна зітхнула.
Денис, не можна забирати чужі речі. Якщо хочеш цукерку, попро