**Ще не вмерла, чи почати можна**
Мамо, ти зовсім зїхала?
Слова доньки вкололи Лідію, ніж під ребро. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю, трохи міцніше стиснувши ножа.
На нас уже пальцями показують! Тато то зрозуміло, чоловік, але ж мати?! Жінка! Хазяйка! Тобі не соромно?
Сльоза покотилася по щоках Лідії, за нею друга Незабаром сльози текли рікою, а донька не вгавала.
Костя, її чоловік, сидів на стільці, плечі звішені, губа випнута.
У тата здоровя ні до чорта, ти як взагалі?! Йому догляд потрібен! Костя всхлипнув. Хіба так роблять? Мам? Він тобі все життя віддав, дитину разом виростили, а тепер що? Захворів і ти вже на інших дивишся? Ні, рідненька, так не годиться
А як годиться? тихо запитала Лідія.
Що?! Ти знущаєшся?! Тато, чуєш, вона знущається!
Оленко, наче я тобі не мати, а найлютіший ворог Ох, як же ти за тата переживаєш
Мамо! Що ти видумуєш?! Годі! Дзвоню бабусям, нехай з тобою розбираються! Ганьба!
Уявляєш, усміхнулася Олена, обертаючись до батька, я з університету йду, а вони по алеї гуляють, під ручку! Він їй вірші читає, мабуть, сам складав, так, мам? Про кохання, правда?
Зла ти, Олю. Зла й дурна. Молода ще
Жодного каяття! Все, дзвоню бабусям, нехай приходять!
Лідія мовчки випрямилась, розгладила складки на сукні, струсила невидимі пилинки. Підвелась.
Гаразд, рідні мої. Піду я.
Куди, Лідо?
Іду від тебе, Костю.
Як ідеш?! Куди?! А я?!
Донька в цю мить щось лютіше викрикувала у телефон.
О-о-лень! завив Костя, немов по мертвому. Олень-ко!
Що, тату?! Спина болить?! Де?!
Ой, ой Олю вона мати іде сказала
Як іде?! Куди?! Мамо, що ти видумала на старість?!
Лідія усміхнулася. Акуратно складала речі у валізу.
Вона вже збиралась піти, та захворів Костя хребет розкривився. Як він стогнав, як скиглив
Лідо у мене, здається, грижа
На МРТ не показало.
Та що вони там бачать, ці лікарі?! Спочатку спеціально не кажуть!
Та? А навіщо?
Гроші витягують! У Семеновича на роботі так само було мазі, таблетки, а потім бац! Грижа! Та ще й якась рідкісна, назви навіть нема
Тоді вона не пішла. Не змогла кинути «бідолагу».
А тепер
Скільки тобі ще жити, Лідо? казала подруга Надя. Ти як каторжна на них працюєш. Що доброго Костя тобі дав? Ні-чо-го! ляснула долонею по столу.
Усю молодость гуляв! Як собака! Того перукаря як його
Марійку.
Ось! Водив її, як корову на рекламі шоколаду! А ти на двох роботах, ще й підробляєш, а він на дивані!
Надю, ти наче Костю ненавидиш несміливо заглянула Лідія у вічі подруги.
Скажу.
Ліда зіпялася.
Мені нема за що твого «милого» любити. Памятаю, як він до мене ліз. Тоді його день народження на дачі святкували, я перебрала, заснула Прокинулась він мені рот лапою затулив, іншою рукою під кофту ліз.
Найогидніше? Його мамаша на сусідньому ліжку лежала і дивилася. Потім мені сказала: «Сама винувата, зваблювала Костеньку». Погрожувала, що якщо розповім тобі скаже, ніби це я до нього в штани лізла.
Отак.
Ліда мовчала.
Як же вона раніше не бачила?
Вона згадала, як інші дружини хвалились подарунками, спільними поїздками А в неї? Пилосос. Мантоварка, бо Костя любить манти. Духи які свекруха у серванті тримала.
Надя була права. Вона все життя проспала.
Чому ти за нього вийшла?
Пожаліла Він такий нещасний був. Окуляри великі, нічого не вмів А мати сказала: «Раз ходить виходь, не соромся».
Подруги плакали, сміялись, згадували.
Якби я тоді не відгородилась від тебе
Вони мені вбили в голову, що подруги заміжній не потрібні.
Лідія оглянула кімнату.
Іти страшно, але можна. Зніме квартиру. Розлучення. Поділ майна Все зароблено її руками.
Донька стане на бік батька? Ну й нехай.
Вона не йде до чоловіка. З Петром просто дружба.
Хочеться тиші.
***
Ох, як її «відчепили» родичі!
Повертайся до чоловіка! У ноги впади! верещала мати.
Свекруха «серцевий напад» зіграла, але Лідія переступила й пішла.
А потім
Оля прийшла з вибаченнями.
Вони вчаться заново будувати відносини.
А Костя? Через місяць після розлучення вже з Марійкою під ручку ходив. Спина пройшла.
Кажуть, у Марійки не попишаєшся
Але Лідії все одно.
Вона вчиться жити.
Оля записала її до салону.
Петро запросив у гори як у молодості.
Ніколи не пізно почати спочатку.