Матері з дочкою прийшли до притулку, щоб обрати собі цуценя, але дівчинка зупинилася біля клітки найсумнішого собаки й не хотіла йти далі без нього
Оксана міцно тримала ручку своєї двурічної донечки, Соломії, переступаючи поріг міського притулку для тварин. Ранкове сонце просвічувало крізь широкі вікна, освітлюючи ряди кліток, звідки на відвідувачів дивилися повні надії очі. Повітря наповнювали звуки цього місця гавкіт, жалібне нявкання, шелест соломи та дзижчання кігтів по підлозі.
Ну що, серденько, тепло посміхнулася Оксана, оберемо собі друга?
Соломія кивнула, її очі засяяли від щасливого збудження. Вона давно мріяла про власного собаку, щодня заворожено спостерігаючи з вікна, як сусідські діти граються зі своїми улюбленцями.
Оксана у своїх мріях бачила цей день зовсім інакшим. Вона уявляла, як вони виберуть гарненького цуценя золотистого ретривера або веселого лабрадора, який ростиме разом із Соломією. Слухняний, здоровий, гарний ідеальний домашній улюбленець.
Вони пройшли повз клітки з грайливими цуценятами, елегантними дорослими собаками та пухнастими кошенятами. Оксана показувала на найсимпатичніших, але дівчинка, здавалося, навіть не помічала їх.
І раптом Соломія зупинилася, ніби вростаючи в підлогу.
У найвіддаленішому кутку, у напівтемряві клітки, лежав собака, вигляд якого мимоволі змусив Оксану зморщитися. Пітбуль був у жахливому стані збита шерсть, запалена шкіра, виснажене тіло. Він дивився у стіну, ніби соромився свого вигляду.
Соломіє, підемо, поспішно сказала Оксана. Подивись, ось такі гарні цуценята.
Але дівчинка притулила ніс до ґрат клітки.
Мамо, що з ним? Він хворий? прошепотіла вона.
Так, серденько, хворий, зітхнув працівник притулку. Його звуть Тіма. Він тут вже більше півроку. Але чоловік замовк, не добравши слова.
Оксана нахмурилася. Для неї пітбулі завжди були символом агресії та небезпеки. А цей ще й хворий. Раптом він заразний? Раптом непередбачуваний?
Соломіє, ходімо, вже строгіше сказала вона. Тут багато інших собак.
Але дівчинка сіла просто перед кліткою, ніби приросла до підлоги.
Я хочу саме його, рішуче сказала вона.
Що? Соломіє, ні, це неможливо. Подивись на нього він дуже хворий. До того ж, пітбулі небезпечні.
Працівник притулку, який представився Миколою, сумно похитав головою.
Тіма не злий. Він зламаний. Його викинули ще цуценям, бо вважали «негарним» порівняно з іншими. Знайшли вже хворим, з інфекціями. Одні люди взяли його, але через кілька тижнів повернули сказали, що він занадто млявий.
Оксана відчула, як у її душі бореться жалість і розум. У домі маленька дитина, порядок, затишок. Навіщо заводити стільки проблем?
У нього серйозні проблеми зі шкірою, потрібна операція, дуже дорога, продовжив Микола. Притулок не може це оплатити. Якщо до кінця місяця його не візьмуть він знову замовк.
Усиплять, ледве чутно прошепотіла Оксана.
На жаль, так.
Соломія весь цей час сиділа перед кліткою, не відводячи очей від собаки.
Песику, тихо покликала вона. Песику, подивись на мене.
Нічого не змінилося.
Я Соломія. А ти хто?
Оксана вже збиралася підняти доньку та забрати її, але щось зупинило її.
Його звуть Тіма, сказала вона.
Тіма, повторила дівчинка. Гарне імя. Тіма, давай дружити.
І раптом сталося диво. Собака повільно підняв голову і зустрівся поглядом із Соломією. У його очах стояв такий глибокий смуток, що в Оксани болісно стиснулося серце.
Я можу погладити його? запитала дівчинка.
Не знаю вагався Микола. Він боїться людей, не підпускає до себе.
Спробуємо? у її голосі було стільки щирості, що неможливо було відмовити.
Микола обережно відчинив клітку. Від звуку замка Тіма згорнувся у кутку і тихо заскиглив.
Соломіє, ні! скрикнула Оксана.
Але дівчинка вже зайшла всередину. Вона присіла посередині клітки і простягнула ручку до собаки.
Не бійся, Тіма, прошепотіла вона тоненьким голосом. Я тобі не зроблю боляче, я просто хочу подружитися.
Собака кілька хвилин обережно спостерігав за маленькою людиною. Потім крок за кроком, дуже повільно, підповз ближче. Довго нюхав витягнуту ручку, а нарешті несміливо лизнув її.
Соломія вибухнула сміхом:
Мамо, дивись! Він поцілував мене!
Щось змінилося в душі Оксани. Вперше за довгі місяці у собачих очах зявилася іскра надії. Він дивився на дівчинку так ніжно, ніби боявся зробити їй боляче, і нес