Я зрозумів, що зробив. Хотів повернутися до колишньої дружини, з якою прожив 30 років, але було вже запізно…
Мені 52. І в мене немає нічого. Ні дружини, ні родини, ні дітей, ні роботи нічого…
Мене звати Віктор. Тридцять років я прожив із дружиною. Завжди заробляв, щоб забезпечувати сімю, а вона доглядала за домом. Я не хотів, щоб вона працювала. Мені подобалося, що вона вдома. Але з часом вона почала мене дратувати.
Ми жили разом, поважали один одного, але кохання згасло. Я думав, що це нормально. Мені було так добре. Але потім усе змінилося. Одного вечора в барі я зустрів Олену. Вона була на 20 років молодшою за мене. Красива, добра, весела. Ніби мрія, що збулася.
Ми почали бачитися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Через два місяці я зрозумів: більше не хочу брехати дружині. Не хотів повертатися додому після роботи. Я закохався в Олену і хотів, щоб вона стала моєю дружиною.
За кілька днів я розповів усе Марії. Вона не влаштовувала сцен. Залишилася спокійною. Я подумав, що й вона мене не любить, тому й реагує так. Лише тепер я усвідомлюю, як сильно її скривдив.
Ми розлучилися. Продали квартиру, де прожили стільки років. Олена наполягала, щоб я не залишав житло колишній дружині. Так я й зробив. Марія купила собі однокімнатну. А я на заощадження узяв двокімнатну для Олени.
Я не допоміг колишній дружині, не дав їй і копійки. Знав, що в неї немає грошей і що роботу вона знайде не відразу. Але тоді мені було байдуже. Наші сини не хотіли зі мною спілкуватися. Вони відчували, що зрадив їхню матір, і не могли мені пробачити.
Тоді це мене не хвилювало. Олена була вагітна, і ми з нетерпінням чекали дитину. Незабаром народився син. Але хлопчик не був схожий ні на мене, ні на Олену. Друзі сумнівалися, чи моя це дитина. Я не хотів їх слухати.
Життя з Оленою не складалося. Я мусив багато працювати, доглядати за домом і малим. Олена лише вимагала грошей і постійно кудись зникала. В хаті був безлад, її ніколи не було вдома. Поверталася о третій чи четвертій ранку, пахла алкоголем і заводила сварки з-за дрібниць.
Зрештою я втратив роботу. Був втомленим, злим, робив усе спустя рукава. Так минуло три роки. Потім мій брат, який завжди недолюблював Олену й сумнівався в батьківстві, змусив мене зробити тест ДНК. Виявилося, що син не мій.
Ми розлучилися одразу після цього. Увесь цей час я не спілкувався ні з колишньою дружиною, ні з синами. Після розлучення з Оленою вирішив повернутися до Марії. Купив квіти, вино, торт і пішов до неї. Виявилося, що вона там більше не живе. Новий господар дав мені її адресу.
Я прийшов. Двері відчинив чоловік. Виявилося, Марія знайшла гарну роботу і вийшла заміж за колегу. Вона була щаслива і добре виглядала.
Незабаром я зустрів її в кафе. Попросив повернутися. Вона подивилася на мене, немов на дурня, і пішла. Тепер я розумію свою помилку. Чого я хотів? Що здобув? Навіщо покинув дружину заради молодої дівчини?
Мені 52. І в мене немає нічого. Ні дружини, ні роботи, навіть сини не хочуть зі мною говорити. Я втратив усе, що було для мене найдорожчим. І це лише моя провина. На жаль, цю помилку вже не виправити…
Життя вчить: не варто міняти щирі почуття на миттєві пристрасті, бо справжнє щастя часто йде, не попередивши.