Так судилося долєю
Степан, вже не молодий чоловік, поховав дружину пять років тому. Хворіла вона важко. Разом боролися проти недуги, але не змогли перемогти його жінка пішла з цього світу.
У сорок вісім років Степан залишився удівцем. Переживав, звикав до самотності, а про новий шлюб навіть не думав. Хоча рідні й знайомі наполягали:
Ти ще молодий чоловік, знайди жінку та живи щасливо.
Такої, як моя дружина, не знайду. Звісно, є кращі, є гірші, але такої більше немає, відповідав він усім.
Молодший брат Степана жив у іншому районі. Різниця у віці між ними була великою трохи більше пятнадцяти років. Так вийшло: спочатку мати не могла народити другого, а потім, коли вже й не сподівалася, народила Дениса. Брати любили один одного. Степан, набагато старший, допомагав матері з ним, а маленький Дениско ходив за старшим услід.
Батьки померли, коли молодшому синові був двадцять один. Старший підтримував молодшого, поки той не закінчив навчання та не одружився. Але, мабуть, так судилося: у Степана померла дружина, а Денис розійшовся з дружиною приблизно в той самий час, коли старший залишився сам.
Щовечора Степан прогулювався перед сном у парку біля свого будинку. Так повелося давно із дружиною вони теж гуляли, коли був вільний час. Цього вечора він також неспішно йшов алеєю до ставка, де плавали качки й навіть гуси. З того боку парку був приватний сектор звідти, мабуть, й приходили гуси.
Повертаючись від ставка, він помітив на лавці дівчину, яка витирала сльози. Не зміг пройти повз.
Дівчино, добрий вечір. Вам потрібна допомога? Щось трапилося?
Вона підняла очі й глянула на Степана сумним поглядом:
Мені ніхто не допоможе. Дякую. Просто не знаю, куди тепер іти
Степан сів поряд.
Як це не знаєш? Ти ж звідкись прийшла? Як тебе звуть?
Мати мене вигнала. Тепер у неї повна квартира «друзів». Мені там немає місця, та й боюся я їх усіх Дарина
Так, Дарино, давай по порядку. Нічого не розумію. Розказуй. Скоро зовсім стемніє То ти й далі тут сидітимеш?
Дарина жила з батьками в однокімнатній квартирі, яка дісталася їм від дідуся. Батьки з нею переїхали з села там усе розвалилося, роботи не стало. Батько помер, коли їй було пятнадцять. Спочатку вони з матірю жили нормально, але незабаром донька почала помічати: мати часто поверталася з роботи з запахом, могла принести із собою пляшку вина. Не соромлячись доньки, випивала за вечерею.
Мам, навіщо ти пєш? Кинуй нічого доброго з цього не вийде, не раз благала донька.
Що ти розумієш у житті, Даринко? Батько твій покинув мене саму, і що мені тепер робити? Давай і тобі наллю коли випєш, стає легко й радісно. Ти просто ще нічого не тямиш. А я, може, своє горе заливаю, говорила мати, а потім падала на ліжко й засинала.
Вранці Дарина сама готувала собі сніданок і йшла на заняття до медколеджу. Після девятого класу хотіла швидше стати дорослою, працювати. На матір не сподівалася її постійно звільняли.
Мам, ти вже скатилася до краю. Навіть прибиральницею тебе не беруть. Як ми житимемо?
А ти навіщо? Скоро влаштуєшся на роботу і житимемо, бурмотала нетвереза мати.
Потім стало ще гірше. У квартиру приходили такі ж «друзі» матері. Ночі напроліт пили, засинали на підлозі, а Дарина тіснилася за шафою, спала погано боялася.
Після закінчення навчання вона одразу влаштувалася медсестрою до лікарні. Працювала у зміни, тому їй дуже подобалися нічні черги тоді вона не бачила, що коїться вдома. Вже задумалася про те, щоб зняти квартиру.
У цей вечір, повернувшись додому втомленою після важкого дня багато хворих, Дарина знову застала матір у непритомному вигляді. Квартира, де колись було щастя, стояла пуста. Меблі, хоч і старенькі, навіть карнизи з шторами усе винесли. Мати спала на підлозі. Речей Дарини теж не було винесли разом із шафою. На вішалці висіла лише її стара зимова куртка. Залишилася вона в тому, у чому була.
Дарина вибігла з квартири в сльозах і пішла, куди очі дивляться. Опинилася в парку, на цій лавці.
Степан вислухав дівчину з болем у душі й, перейшовши на «ти», вирішив трохи заспокоїти її.
Дарино, послухай. У житті буває всяке, але завжди треба сп