**Хотіла як краще**
Так, я ж розумію, що ви не зобовязані! Але це ж ваша рідня! Невже залишите хлопчика взимку без теплого одягу? Олежку, хіба я тебе такому вчила? тиснула свекруха.
Телефон лежав на столі. Спочатку Олег намагався розмовляти з матірю наодинці, але після пари скандалів зрозумів: краще одразу ставити гучний звязок, щоб Катерина Іванівна говорила і з ним, і з Оленою. Інакше вона їх поодинці зламає, як сухе гілля.
Катерино Іванівно, ми ж не відмовляємо вам у допомозі, спокійно відповіла Олена. Але якщо вам так важко з Івасиком, віддайте його нам. Наталка не проти, ми з нею вже говорили.
Свекруха замовкла. Мабуть, рахувала: що вигідніше позбутися клопоту чи залишити собі важелі впливу на дочку? Друге перемогло.
Та ви навіть не уявляєте, на що наражаєтесь! зневажливо видохнула Катерина. У вас же ніколи не було ні дитини, ні навіть кошеняти. Ви обидва цілими днями на роботі хто з ним буде? Чи думаєте, діти самі ростуть, як бурян? Їм потрібна турбота, увага, сердечне тепло!
Я це розумію, сказала Олена. Але якщо так вийшло, ми б якось подолали. Я б звільнилася. Вважайте, пішла б у декрет замість Наталки.
Ого, а жити на що будете, олігархи?
Та ви ж самі казали, що я в сімю копійки приношу. То якось викрутилися б і без цих копійок.
Свекруха притихла. Олег зідхнув: Олена була ще новенькою в їхніх сімейних війнах, а його вже нудило від цього тиску.
Ну зрозуміло. Ультиматуми ставите, нарешті буркнула Катерина. Ну-ну, пробуйте. Ви ще молоді, дурні, не знаєте, у що лізете. А я ж лише хочу вам допомогти, беру весь тягар на себе. Але ні ви ж уперті! Тільки знайте: поки ви тут своє «Я» виставляєте, дитина мерзне й хворіє через вас.
Трубку поклали. Олена сіла поруч, обійняла Олега й згадала, як усе почалося.
…А спочатку Катерина Іванівна здавалася доброю, хоч і своєрідною жінкою. Вона приймала Олену вдома з усмішкою, ще до весілля. Накривала столи так, що вони тріщали від угощень, а коли молоді їхали навантажувала їх мішками з провізією.
Вона швидко влізла в життя Олени. Телефонувала щодня, питала, чи все гаразд, чи не ображає її Олег, запрошувала в гості. Одного разу навіть влаштувала маму Олени до лікарні через знайомих лікарів. Олена була вдячна.
Але вона помічала й інше. Варто було пропустити дзвінок або поспіхом завершити розмову і майбутня свекруха перетворювалася на іншу людину. Після такого вона тижнями не телефонувала першою, спілкувалася зверхньо й явно чекала вибачень.
О, ясна річ, такі всі зайняті, що я вже непотрібна, ображалася Катерина.
Тоді Олена сміялася, намагалася жартувати, але відчувала: ця «турбота» чомусь липка й обтяжлива.
У Катерини була не лише син, а й донька Наталка. Зовиця теж викликала в Олени двозначні почуття. Наталка майже не посміхалася, здригалася від гучних звуків і швидко тікала до своєї кімнати. Олена списувала це на вік тоді дівчині було лише шістнадцять.
А чим Наталка захоплюється? запитала Олена напередодні Нового року. А то вже голова болить не знаю, що їй подарувати.
Та чим там захоплюватися? відмахнулася Катерина. Сидить, уткнувшись у телефон. Їй нічого не цікаво, нічого не хочеться. Нероба…
Тоді Олена остаточно зрозуміла: щось у їхніх стосунках не так. Її власна мати ніколи б так не сказала.
Пізніше вона ще більше переконалася, що Катерина недолюблює доньку. Свекруха могла усміхатися невістці й одразу ж кричати на Наталку за погано вимиту тарілку. «Не з тими дружить, не так ходить, не ту музику слухає…» І це лише те, що бачила Олена.
Не дивно, що у вісімнадцять Наталка швидко вийшла заміж. Не через кохання а щоб втекти з дому.
Оце дурниця! обурювалася Катерина. Звязалася з якимсь недорослим. Думає, щастя там? Та він же її за місяць кине!
Після втечі Наталки вся увага свекрухи переключилася на Олену й Олега. Раптові візити, навязливі поради, постійне «а коли вже онуки?» повний набір.
Оленко, може, кинеш свою крамничку? Там же копійки платять, запропонувала Катерина. Я б допомогла влаштуватися краще.
Олена вже розуміла: варто погодитися і назавжди стане боржницею. Звісно, «невдячною», бо свекруха буде вимагати повної покори.
Дякую, але мені подобається моя робота, відповіла вона.
Катерина надулася й відвернулася.
Ну, як знаєш. Я ж лише хочу як краще. Але якщо тобі лінь рухатися вперед я безсила.
Щодо Наталки Катерина майже вгадала. Шлюб протримався не місяць, а півтора року. За цей час Наталка встигла народити.
Хоча вони не були близькі, одного разу зовиця розплакалася й розповіла: