Мамо, завтра в садок надінь мені блакитну сорочку.
Блакитну? А чому саме її?
Бо Оленка Іванова сказала, що мені в ній дуже пасує, вона підходить до моїх очей!
Ну якщо Оленка сказала, то звичайно надінемо.
Олежко, задоволений, пішов гратися зі старшим братом, Вітей, який уже ходить до школи.
Вечором мама розповіла татові про блакитну сорочку і про те, як вона підходить до очей сина.
Тато посміхнувся, потріпав молодшого по голові.
Що, сину, Оленка подобається?
Так, я на ній одружуся!
Ось як. Спочатку треба навчитися, здобути освіту, а потім уже й одружуватися.
Ого, так довго
Олежко задумався.
Тату, а можна я на Оленці завтра одружуся?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
У кого вдома? не здавався тато. У Оленки?
Та ні, татусю! розплющив очі малий. Оленка вдома у себе, а я в себе.
Ні, сину, так не робиться. Одружишся Оленку до себе забереш, житимете разом. Ти працюватимеш, а вона в садок, потім у школу, у інститут ходитиме.
А я? зі сльозами в очах спитав Олежко.
А тобі, сину, треба працювати, щоб родину утримувати.
Що трапилося? Чого плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитися на Оленці, але не хочу працювати зараз, хочу в садок ходити, потім вчитися А тато каже уууу
Ну чого ж плакати? Виростеш і одружишся на своїй Оленці.
Ага, а поки виросту, її хтось інший забере.
А хто ж?
Не знааааю Може, Славко чи Тарасик.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Оленка, якщо хтось інший може її забрати
Вранці Олежко рішучим кроком підійшов до дівчинки у червоній оксамитовій сукні, з великою стрічкою у довгих світлих коса́х. Взяв її за руку й урочисто сказав:
Я одружуся на тобі, Іванова!
Дівчинка хвилину дивилася на нього, потім відвернулася й відповіла:
Ні!
Олежко обігнув її й, тупнувши ніжкою, повторив:
Я сказав, що одружуся на тобі! Тільки не зараз, добре, Оленко? Він узяв її за руку й заглянув у очі. А потім, гаразд?
А чому не зараз? здивувалася дівчинка. Тарасик із Марічкою одружилися вже зараз.
Вони не по-справжньому, а так собі. А ми з тобою по-справжньому!
Гаразд! кивнула дівчинка, і, взявшись за руки, малі пішли грати.
У школі Олежко вимагав у вчительки, щоб його посадили поруч із Оленкою. Вона не хотіла йти на пота́к, і Оленка сиділа з іншим учнем. Але Олежко підійшов і наполегливо сів поряд.
Я одружуся на Івановій, коли виросту.
Ха-ха-ха! засміялися діти. Жених і наречена!
Діти! Тихо! строго сказала вчителька. Як тебе звати?
Олежко.
Олежку, ти ще малий для таких речей. Іди на своє місце, добре?
Ні! Оленко, скажи, що я на тобі одружуся.
Оленка сиділа й тихо посміхалася.
Ну, панночко, що скажете? спитала вчителька.
Ми по-справжньому одружимося, коли виростемо. А не як Тарасик із Марічкою вони так собі.
Ось як задумливо подивилася вчителька. Ну що ж, сідайте разом.
Оленка була королевою його серця. Він носив їй портфель, захищав від собак, хуліганів, навіть від вчителів. Одного разу вона впала й розбила коліно він ніс її до медпункту.
У старших класах він зізнався їй у коханні по-справжньому.
А Оленка?
Оленка посміхнулася своєю усмішкою й пішла, гордо піднявши голову.
Я все одно одружуся на тобі, Іванова! крикнув їй услід. Чуєш?
За Оленкою почав залицятися Ігор, боксер, їздив на власній «шестірці», навчався у ПТУ на механіка.
Скільки синців Олежко від нього отримав але від Оленки не відступив.
Іде він одного разу, а назустріч троє. «Битимуть», зрозумів Олежко.
Гей, малий, один відірвався від стіни. Іди сюди.
Тобі треба ти й іди.
Гарчить, малий.
Я тобі не малий, у мене імя є.
Коротше, пацан, слухай сюди. Від дівчини відчепись, зрозумів? Вона нашого кореша.
А кореш де? Сам боїться сказати? Передай йому: якщо не відчепиться від моєї дівчини Олежко наголосив на «моєї» то йому не поздоровиться.
І, повернувшись спиною, спокійно пішов до підїзду. Він відчував злість тих хлопців, але йшов, розуміючи, що вони можуть напасти будь-коли
Одного разу вони напали з-за спини. Сили були нерівні. І тут він почув крик.
Це кричала Оленка. Вона бігла зі штакетиною, вирваною звід