Або ти заселяєш у нашу квартиру мого брата, або збирайся й іди звідси! різко сказав чоловік.
Оксана затрималася на роботі на цілих дві години. Дві нові клієнтки записалися до неї після рекомендацій подруг.
Ми хочемо тільки до вас, Оксано Іванівно! Ви безперечно найкращий перукар у нашому місті! ці слова змусили жінку посміхатися всю дорогу додому.
Може, і справді настав час відкрити свій салон? Годі боятися й чекати «кращих часів».
З цими думками Оксана несвідомо дійшла до дому. У підїзді вона почула незнайомі голоси з квартири. Швидко відкрила двері й від здивування завмерла на порозі. У передпокої валявся пошарпаний рюкзак, на підлозі брудні черевики, з кухні тягнуло перегаром.
Окс, впізнаєш родича? Андрій повернувся! чоловік визирнув із кухні, якось дивно посміхаючись.
Молодший брат Тараса сидів на кухонному диванчику, байдуже дивлячись на стіл. Той самий Андрій, який чотири роки тому пішов із дому до танцівниці з нічного клубу.
Привіт, дівер навіть не підвів очі.
Мам, а хто це? пошепки запитала донька, яка щойно повернулася з танцювальної студії.
Це твій дядько Андрій, татів брат, Оксана намагалася говорити спокійно. Ти його навряд чи памятаєш. Була дуже маленькою, коли він поїхав.
А чому він такий дивний? Софійка знизила голос.
Іди до себе, серденько. Потім поговоримо.
Жінка зайшла у ванну й увімкнула воду. Їй потрібно було хоч трохи прийти до тями. У дзеркалі на неї дивилося втомлене обличчя. Вона повільно провела рукою по волоссю: пора підфарбувати коріння, але зараз думки були зовсім про інше.
Чотири роки тому, коли Андрій пішов із дому, Оксана бачила, як важко це далося Тарасу. Він місяць не розмовляв із батьками, звинувачував їх у тому, що відштовхнули брата. А потім ніби змирився, перестав згадувати про Андрія, не відповідав на рідкі дзвінки. Але, здається, тепер все змінилося.
Чоловік зайшов у спальню слідом за жінкою, трохи вагаючись, а потім тихо промовив:
Він поживе у нас. Треба. Хоч якийсь час. Братові потрібна підтримка. Андрій у дуже поганому стані. Вона йому зраджувала, тому розлучилися. До батьків іти не може.
І ти вирішив це сам? Навіть не запитав мене? Не обговорив зі мною? Оксана розвернулася до чоловіка. Ти не вважаєш це нахабством?
А що було питати й обговорювати? Він мій брат, йому нікуди йти.
Тарасе, у нас підліток. Ти бачив, у якому він стані? Ти думаєш, це нормально, що вона щодня буде бачити таке? Андрій
Саме тому йому потрібна допомога. Родина! Тарас вперше за вечір подивився дружині в очі. Ти ж розумієш, що я не можу його кинути. Неможливо!
Скільки це триватиме?
Скільки буде потрібно. Братові треба прийти до тями.
А як же Софійка? Ти про неї подумав? Вона в такому віці
Оксано, годі! чоловік підвищив голос, чого раніше ніколи не робив. Це мій брат. Мій молодший брат. Я не залишу його одного в біді.
Оксана розплющила рота, щоб відповісти, але завмерла. Щось у голосі чоловіка змусило її зупинитися. За чотирнадцять років, що вони були разом, вона вперше почула такі жорсткі ноти.
Гаразд, жінка відвернулася до вікна. Тільки попередь його, хай у нас не пє. І знайде роботу.
Тарас нічого не відповів і мовчки вийшов із кімнати. Крізь стіну дружина чула, як він про щось тихо розмовляє з братом на кухні. Дуже тихо. Напевно, щоб вона не чула.
На кухонному годиннику була вже пізня ніч, коли голоси нарешті затихли. Оксана лежала без сну, прислухаючись до кроків у коридорі. Тарас ліг не одразу. Довго ходив туди-сюди, мабуть, влаштовуючи брата у вітальні.
Все буде добре, прошепотів чоловік, залазячи під ковдру. Але дружина вже не була в цьому впевнена.
***
Ранок почався із запаху перегару на кухні. Жінка мовчки готувала сніданок доньці, намагаючись не помічати порожніх пляшок на столі й брудної попільнички.
За місяць вона майже звикла, що їхня кухня перетворилася на цілодобовий бар для двох.
Мам, я в школу, Софійка промайнула повз сплячого на дивані дядька, притискаючи до грудей рюкзак. Останнім часом дівчинка намагалася менше бувати вдома: записалася в гурток і зависала в подруг.
Оксана знову спостерігала, як донька поспішно вибігає за двері, і відчувала, як усередині закипає злість.
Цей «тимчасовий» гість за місяць зумів зруйнувати все, що вони будували роками: затишні сімейні вечори, спільні вечері, щирі розмови з Софійкою.
Доброго ранку, Тарас вийшов із спальні вже готовий до роботи.