“Лишімо її тут, хай сама виживає!” сказали вони, кинувши бабусю в сніг. Негідники не зрозуміли, що бумеранг незабаром повернеться.
Валентина Петрівна йшла до своєї парадного. Сусідки на лавочці обговорювали новенький автомобіль, припаркований поряд.
Чий це? запитала Валентина.
Нам невідомо! відповіла одна. Мабуть, Маріїн. У нашому дворі таких дорогих машин не буває.
До нас хіба що швидка завітає! додала інша.
Сусідки ще трохи поговорили про владу й плітки. І ось вийшла сама Марія, на чиє ім’я стояв той автомобіль. Вона пішла по своїх справах, навіть не глянувши ні на сусідок, ні на машину, припарковану на газоні. Валентина Петрівна поспіхом повернулася додому.
Валентино Петрівно? почула вона в під’їзді. Ви мене впізнаєте? Ми розмовляли кілька днів тому. Я ваш родич.
О, Артеме! скрикнула жінка. Чому не попередив, що завітаєш? Це твій автомобіль на газоні?
Так, мій.
Тоді йди й перепаркуй, поки люди не допомогли! Як можна таке вигадати ставити машину на мої квіти!
Родич поспішно вийшов, а Валентина Петрівна пішла заварити чаю. Їй треба було продати квартиру не хотілося залишати сусідам знищений газон.
Колись до неї заїжджав дядько з сином. Потім родичі втратили звязок. І ось зявився молодик! Та щось у ньому викликало в жінки підозру. Він багато курив. Хоч і молодий, а зуби вже жовті. Та хоч приїхав. Жінка не хотіла наймати риелтора краще віддячиться племіннику. Але він відмовився від грошей.
Валентина Петрівна залишилася в старості сама. Вона мріяла переїхати ближче до природи. На свіжому повітрі все ж краще, ніж щодня спускатися з четвертого поверху. У селі був город. Доки ще сили є, хотілося щось посадити. Восени знайшовся покупець на квартиру.
Завтра вже зима. Давай відкладемо продаж навесні, вирішила Валентина Петрівна.
Та навесні житло подорожчає! заперечив племінник. У холод легше перевірити опалення. До того ж покупець вже є. А якщо потім передумає?
Але ж ви мені ще не підібрали будинок! Де я житиму? Знайдемо дім тоді й продамо, зітхнула жінка.
Артем погодився.
Незабаром він знайшов кілька варіантів. Вибравши придатний, вони поїхали в село. Оглянувши будинки, Валентина Петрівна трохи засмутилася. Усюди потрібен ремонт. Та за гроші від квартири вистачило б і на будинок, і на ремонт.
Артем трохи розбирався у будівництві й міг розрахувати, скільки коштуватиме матеріал і робота. Він обіцяв допомогти.
Жінку мучило:
Зима на носі. Не хочеться займатися ремонтом. Хочу увійти й жити, як нормальні люди.
Та я ж вам допоможу! відповів молодик.
Валентину Петрівну непокоїло, що племінник так поспішає продати квартиру й купити їй будь-який будиночок. Та вона вирішила, що він нічого з цього не матиме, а її справи йому просто незручні. Дякувала, що взагалі погодився допомогти.
Обрала будинок, призначила дату угоди.
Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Артем розклав усім чай. Жінці стало шкода продавати житло. Адже своя квартира. Тут прожите ціле життя. Та що ж, назад шляху немає. Речі вже зібрано, документи підписано.
Ну от. Можна переїжджати! оголосив племінник.
Почекай, невже зараз? Я ще й посуд не склала, спробувала заперечити жінка, але Артем наполягав треба її відвезти сьогодні. Мовляв, покупцю ніде ночувати!
Ну добре, якщо сьогодні, то сьогодні. Тільки швидко зберу посуд, погодилася Валентина Петрівна.
Вони їхали вантажівкою. Жінка позіхнула й заснула. Свідомість поверталася рідко, і вона бачила дорогу у вікно, чула, як чоловіки розмовляли.
Тітонько, ви мене чуєте? ніби здалеку звучав голос Артема. Відповісти вона не змогла.
Лишімо її тут, почула вона, прокинувшись. Усе навколо ніби тонуло в диму. Вони кинули її просто в сніг.
Сама помре, додав Артем.
Жінка зрозуміла, що племінник її обдурив. Мабуть, щось підсипав у чай, щоб вона заснула й підписала документи. Заплющивши очі, Валентина готувалася до смерті.
Але все це бачила дівчина. Проїжджаючи повз, вона помітила зупинений автомобіль і подумала, що водієві потрібна допомога. Але потім побачила, як двоє витягли щось із вантажівки й понесли в ліс. Сніг ішов сильний. Дівчину зацікавило: навіщо посеред дороги щось вивантажувати? Може, злочин готують?
Вона проїхала трохи далі, вимкнула світла й чекала. На всяк випадок записала номер. Коли незнайомці відїхали, дівчина побігла туди, де вони несли мішок. Побачивши бабусю, перевірила пульс. Жива! Тільки без свідомості. Вона негайно подзвонила чоловікові.
Коли він приїхав, вони разом відвезли жінку до лікаря. Дорогою Валентина Петрів
