Чого витріщився, діду? кинув мажор, штовхнувши відро з ягодами. Та коли він побачив, ХТО насправді був цей «звичайний дід» біля дороги його життя розділилося на ДО і ПІСЛЯ.
Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо в багряно-золоті відтінки, коли по широкій трасі, що прорізала серце мегаполіса, мчав розкішний чорний позашляховик. Його двигун ревів, наче звір, випущений на волю, а колеса ледь торкались асфальту, залишаючи за собою легкий шлейф пилу. За кермом сидів Ігор молодий, амбітний, у дорогому костюмі, з дипломатом на пасажирському сидінні. Кожен його рух випромінював рішучість, кожна думка була спрямована на одну мету зустріч із впливовим бізнесменом, яка могла змінити його карєру назавжди.
Переговори тяглися місяцями безкінечні дзвінки, листування, спроби знайти компроміс. І ось настав момент істини. Ігор відчував, як серце билось у грудях не від страху, а від азарту, від відчуття, що він на порозі чогось грандіозного. Він не міг запізнитися. Ні за що. Він уже уявляв, як підписує контракт, як піднімають тост за успіх, як його імя починають поважати в ділових колах.
Але саме в цей момент задзвонив телефон. На екрані спалахнуло «Мама». Ігор стиснув зуби. Він знав: якщо не відповість, вона дзвонитиме знову і знову. Неохоче він натиснув кнопку.
Алло, мам, я за кермом, різко сказав він, намагаючись звучати спокійно, але в голосі вже пробивалося роздратування.
Ігорку, слухай, я сьогодні з Лідою в салоні була, залунав у трубці знайомий, навязливий голос. Уяви, їй косметологиня сказала, що шкіра як у двадцятирічної! А я теж ходила, і
Мам, мені зараз не до цього! перебив він, сильніше натискаючи педаль газу. Я на трасі, їду на важливу зустріч!
Ой, на трасі? раптом оживилася вона. Тоді, сину, куп мені домашніх яєць, гаразд? Он же, біля дороги бабуськи часто сидять, свіжі, натуральні. Я тобі вареників напеку!
Ігор закатив очі. Яйця? Зараз? У його голові не було місця для домашньої сметани, бабусиних рецептів і вареників. Він жив у світі цифр, стратегій, мільйонних угод. Але, щоб швидше закінчити розмову, буркнув:
Добре, мам, куплю. Тільки відчепись.
Він поклав трубку, відчуваючи, як у ньому кипить злість. «Як можна бути настільки відірваною від реальності? думав він. Я на межі успіху, а вона про яйця!»
Через кілька хвилин він помітив біля узбіччя діда і бабцю, які сиділи на складних стільчиках біля кошика. Ігор уповільнив хід, сподіваючись побачити яйця. Але там була лише чорна смородина, що грала на сонці, як дорогоцінне каміння.
Сину, глянь, яка в мене ягода! кликнув дід, посміхаючись. Свіжа, соковита, з грядки! Вітамінів хоч відбавляй!
Ігор скривився. Навіщо йому смородина? Він не варив варення. Він не знав, що з нею робити. Але, згадавши обіцянку матері, вирішив принаймні запитати.
У вас яйця є? спитав він, намагаючись бути ввічливим.
Ні, сину, сьогодні не привезли. А ось смородина першого сорту! Візьми, безкоштовно дам!
Ігор заперечливо похитав головою. Дід не відступав:
Дарма, дарма відмовляєшся. Ця ягода як ліки. Серце міцнить, кров чистить, душу гріє. Я сам щодня жменю їм ось і живий.
Молодий чоловік почав сердитися. Що йому до серця діда? Він витрачав дорогоцінний час, а цей старий базікав про користь смородини, наче це була найважливіша розмова у світі.
Діду, я поспішаю! різко сказав він. Мені немає коли!
І в пориві злості, не думаючи, штовхнув відро ногою. Ягоди розсипалися, немов чорні бризки. Дід скрикнув, спробував утримати рівновагу, але спіткнувся і впав. Голова глухо вдарилася об відро.
Ой, боже! Дідусь! закричали бабуся, кидаючись до нього.
Ігор обернувся. Серце на мить завмерло. Дід лежав нерухомо, очі заплющені, обличчя бліде. Одна з жінок дзвонила, тремтячими руками.
Що з ним?! підійшов Ігор, відчуваючи, як по спині пробігає холод.
А ти ще питаєш?! закричала бабуся, показуючи на нього пальцем. Це ти його повалив! Він і так хворий, серце слабке! А ти ногою, і в обморок! Він за цю смородину й живий! Кожну ягоду як хліб збирає! А ти все знищив! Хто тепер купить?!
Ігор відчув, як земля йде з-під ніг. Він не хотів нікого ображати. Прото розлютився. Але тепер можливо, він завдав шкоди. Він не міг просто поїхати.
Де найближча лікарня? запитав він, дістаючи телефон.
За двадцять кілометрів, праворуч, відповіла жінВін відчув, як його доля пішла зовсім іншим шляхом і цього разу він вибрав правильно.
