Двері залишаються замкненими
Мамо, відчини двері! Мамо, прошу! кулаки сина били по металевій поверхні так, ніби ось-ось вирвуть її з петель. Я знаю, що ти вдома! Машини немає у дворі, значить, ти не пішла!
Оксана Миколаївна стояла спиною до дверей, стиснувши у руках чашку з холодним чаєм. Пальці тремтіли так сильно, що порцелянова посудина брязкала об блюдце.
Мамо, що сталося? голос Тараса звучав все більш розпачливо. Сусіди кажуть, що ти тиждень нікого не впускаєш у дім! Навіть Софію не пустила!
При імені невістки Оксана Миколаївна криво посміхнулася. Софія. Його дорога Софія, заради якої він готовий на все. Навіть на те, що сталося минулого четверга.
Мамо, я викликаю слюсаря! погрожував Тарас. Ми зламаємо замок!
Не смій! нарешті вигукнула Оксана Миколаївна, не обертаючись. Не смій чіпатися за мої двері!
Мамо, та чому? Що трапилося? Поговори зі мною!
Вона заплющила очі, намагаючись зібрати думки. Як пояснити синові те, що почула? Як розповісти про те, що підслухала випадково, стоячи в коридорі поліклініки?
Мамо, будь ласка голос Тараса став тихішим, благальним. Я хвилююся за тебе. І Софія хвилюється.
Софія хвилюється. Звичайно. Напевно, боїться, що її плани розваляться.
Іди, Тарасе. Іди і не повертайся.
Мамо, ти захворіла? У тебе гарячка? Викликати лікаря?
Мені не потрібен лікар. Мені потрібно, щоб ти залишив мене в спокої.
Оксана Миколаївна підвелася та підійшла до вікна. У дворі Тарас говорив по телефону. Напевно, повідомляв Софії, що його мати знову «вигадує».
Син підняв погляд і побачив її. Показав, що підійде. Вона відступила і знову сіла у крісло.
За хвилину стукіт у двері повторився.
Мамо, це я з Софією. Відчини, будь ласка.
Оксана Миколаївна стиснула зуби. Отже, він привів її. Свою дружину, яка так старанно планувала їхнє майбутнє.
Оксано Миколаївно, почувся мякий голос невістки, це я, Софія. Відчиніть, будь ласка. Тарас дуже стурбований.
Яка чудова актриса. Змінює голос, коли треба.
Ми принесли вам їжу, продовжувала вона. Молоко, хліб, медовий пряник з горіхами, як ви любите.
Пряник. Оксана Миколаївна гірко посміхнулася. Місяць тому Софія дізналася, що свекруха обожнює медові пряники, і з того часу постійно їх купувала. Яка гарна невістка.
Оксано Миколаївно, скажіть хоч щось, голос Софії звучав стурбовано. Ми дуже хвилюємося.
Ви хвилюєтеся, повторила Оксана Миколаївна, але так тихо, що вони не почули.
Мамо, я не піду, поки ти не відчиниш! оголосив Тарас. Простою тут цілу ніч, якщо треба!
Вона знала, що він не жартує. Завжди був упертим, ще з дитинства. Якщо щось задумав не відступав.
Гаразд, нарешті сказала вона. Але тільки ти. Один.
Що? не зрозумів Тарас.
Софія йде додому. Розмовлятиму лише з тобою.
На горищі почулися шепоти.
Мамо, та чому? Софія теж хвилюється.
Тому що я так сказала. Або заходиш один, або ніхто.
Ще тихіші шепоти, потім голос Софії:
Добре, Оксано Миколаївно. Я піду. Тарасе, подзвони мені, коли дізнаєшся, що трапилося.
Вона дочекалася, коли кроки затихли на сходах, потім повільно підійшла до дверей і повернула ключ.
Тарас увірвався у дім, як ураган, обійняв її і дивився з тривогою.
Мамо, ти схудла! Ти бліда! Що сталося? Ти захворіла?
Я не хворіла, вивільнилася з його обіймів і пішла на кухню. Чай будеш?
Так, сів за стіл, не відводячи від неї очей. Розкажи, що трапилося. Чого ти не виходиш з дому цілий тиждень?
Оксана Миколаївна поставила чайник на плиту і обернулася до нього.
Навіщо відчиняти двері? Хіба не краще чекати, не виходячи?
Мамо, який тут звязок? Не можна ж вічно сидіти вдома. Треба й у магазин, і до лікаря
Сусідка Ганна ходить за мене. Я залишаю їй список і гроші. А до лікаря я не піду.
Чому?
Налила окріп у чашки, додала цукру.
Тому що востаннє я почула там те, що краще б не знала.
Тарас нахмурився.
Що саме?
Твою дружину. Вона розмовляла по телефону з подругою. Не знала, що я поруч.
Що вона казала?
Вона сіла напроти нього і довго дивилася йому в очі. Його очі, такі самі, як у її батька добрі, щирі. Невже ця людина здатна на таке?
Вона говорила про те, як вони продадуть мою квартиру. Як відведуть мене до будинку для літніх. Як витратять гроші.
Тарас зблід.
Мамо, ти неправильно зрозуміла. Софія ніколи б
Я поч