Близько восьми років я здавала квартиру парі хлопець і дівчина, обидва приїжджі. Він працював у автосервісі, вона була продавцем-консультантом. Гроші за оренду покривали комунальні послуги за мою квартиру, за ту, що здавала, і ще залишалося на пальне. З жильцями були нормальні, ділові стосунки, за всі роки претензій не виникало. А торік мені подзвонила дівчина та й ридає. Розповіла, що в неї знайшли пухлину в грудях, ледве потрапила на прийом до лікаря, довго чекала аналізів, і виявилося рак, третя стадія. Як дізнався хлопець, одразу кинув її. Допомогти їй було нікому: друзі є, але не близькі, до того ж не заможні. За квартиру платити нема чим основним годувальником був він, а сама вона не потягне. Просила дати два тижні, щоб зїхати. Вирішила повертатися в своє село, там є лікарня. Операцію зробили б у нас, а далі спостерігатиметься там.
А я розумію: їй треба лікуватися, бути в місті у нас хороша клініка, зовсім інший рівень. Дозволила їй жити в квартирі безкоштовно, поки буде лікуватися. Якщо зможе платити за комунальні добре, якщо ні то й нічого, переживу. Вона була дуже вдячна, плакала. З села до неї приїхала мати, щоб допомагати після операції. Все минуло вдало: вона перенесла й операцію, й хімію, настала ремісія.
Доки вони жили в квартирі, справді вносили за комунальні, хоч і не завжди повністю, але хоть щось. Казали, що не можуть зовсім безкоштовно. Найгірше, що я чула від тих, хто знав про цю історію: «Ти дурна, просто так втратила гроші, могла здати іншим». Так говорили і колеги, і друзі, і навіть мати! Невже люди настільки огрузіли, що не можуть поставити себе на місце людини, якій доля нанесла такий удар? Хлопець до неї так і не повернувся, ще й наговорив гидощів: мовляв, залишиться з однією грудкою, буде потворою. Дівчина гарна, але таке чути справжній жах.
Зараз у неї все добре: вона здорова, ходить на обстеження, лікарі дають добрі прогнози. Вона працювала, продовжувала знімати у мене квартиру, а потім знайшла нового хлопця і восьмі святом виходить за нього заміж! Я щаслива за неї, ми зблизилися за ці роки, і я запрошена на весілля як почесний гість. До осені вони планують взяти іпотеку та переїхати.
Я не збідніла за той час, поки не отримувала звичайної суми за оренду, хоч і було тісніше, не заперечу. Але я рада, що доклала зусиль, щоб врятувати життя та здоровя людини це дорожче за гроші. Іноді найбільше багатство не в гаманці, а в серці.