Не дзвоніть більше! Нащо витрачати час на те, що вам не потрібно? Давно зрозуміла ні ви, ні ваші діти не цікавитесь, чи жива ще ваша бабуся!
Закінчення університету збіглося з двома подіями моїм весіллям і першою роботою в гарній київській компанії. Через кілька років пішла у декрет і народила чарівну доньку Соломію. Вона виросла розумною, тому ми з чоловіком не шкодували грошей на її навчання в престижному університеті, а після закінчення він влаштував її на добру посаду.
Рік потому Соломія познайомила нас із нареченим, потім було весілля, а згодом народилися двійнята.
Мої онучки вже мали вісім, коли помер їхній дідусь, мій чоловік. Це була велика втрата. Донька розуміла мій біль, тому дзвонила щодня після роботи, розповідала новини, а я ділилася своїми.
Але з часом вона стала зайнятішою. Коли я телефонувала, знаходила причини, щоб не розмовляти. Потім почала дзвонити раз на кілька днів швидко, між прибиранням або справами. Одного разу мені стало болісно, і коли вона зателефонувала, я вибухнула:
Якщо тобі немає часу для матері, то й не дзвонь. Нащо робити вигляд, коли ти зайнята чимось іншим?
Вона щось пробурмотіла, я вибачилась, і на деякий час дзвінки участрялися. Але потім знову раз на тиждень, формально.
Я ображалась, втрачала апетит, не спала. А коли вона цілий тиждень не відповідала на мої дзвінки, а потім раптом подзвонила, я не витримала:
Годі! Не дзвонь більше! Нащо марнувати час, якщо я вам не потрібна? Давно зрозуміла ні ти, ні онучки не цікавитесь, чи жива ще ваша бабуся. Ви хочете лише борщу з варениками та подарунків на свята!
Вона обурилась, назвала мене егоїсткою й обіцяла більше не телефонувати. Мені зробилось погано, серце затріпотіло, а потім темрява. Очутилась у лікарні.
Медсестра вислухала мене, але в кінці похитала головою:
Ви, літні, забуваєте, що ми, молоді, маємо роботу, вогонь у хаті, дітей, тисячі справ. Важко знайти час для довгих розмов. Тож радійте, коли про вас згадують навіть по дорозі до магазину. Порада проста: знайдіть справу, яка те