Тридцять пять років вони прожили разом. Майже півжиття. Ярослав і Оксана. Все починалося, як у старих романсах танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, тихою, але зі сталевим характером. Ярослав амбітний, з вогнем у очах, завжди прагнув більшого.
Вони пройшли через бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Ярослав почав бізнес з нуля, Оксана тягла все дім, дітей, рахунки, хвороби. А коли прийшов успіх із грошима та стабільністю, Ярослав закохався. У нову секретарку, високу, яка сміялася з його жартів і затримувала дотик до його руки на зайву мить.
Він швидко ухвалив рішення. Найняв дорогих адвокатів, щоб відібрати дім той, який вони будували разом, цеглина за цеглиною, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Ярославу. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без сцен. Мовчки. Зібрала речі, викликала перевізників. А на прощання розкидала по дому шматочки вяленої риби за штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку готувала собі самотньо за порожнім столом.
Нова кохана Ярослава заселилася в «будинок мрії» через кілька днів. Все здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу проклятий сморід пройняв усі стіни. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні аромати, ні ремонт.
Смердючий дух лише посилювався. Вони мили підлоги, міняли килими, відчиняли вікна. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити. Ніхто не міг витримати цей запах.
Ярослав намагався продати будинок. Але чутки по селищу рознеслися швидко. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися працювати. Дім став прокляттям.
Подружжя взяло величезний кредит на нове житло. Гроші закінчилися. Аж раптом Оксана подзвонила:
Як справи, Ярославе?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми в боргах.
Дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим домом. Продаси його мені? Скажімо… за 10% вартості?
Ярослав ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-що, щоб позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана прийшла з нотаріусом. Документи підписали за хвилини. Подружжя виїхало до нового житла. Вона увійшла до порожнього будинку, глибоко вдихнула і посміхнулася вперше за багато років.
Але історія на цьому не закінчилась.
Подружжя вирішило забрати з собою все зі старого дому: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи… Ярослав не хотів залишати колишній дружині нічого. Він зняв їх власноруч. І разом із ними забрав… джерело смороду.
У новому домі запах зявився наступного ранку.
Оксана знала, що так станеться. І більше ніколи не подзвонила.
Тепер у своєму будинку вона насолоджується тишею, чистими стінами і квітучими трояндами. А Ярослав живе з прокляттям, яке сам на себе наклав. За зраду. За гордість. За те, що забув, хто був поряд, коли в нього нічого не було. А справжнє покарання не сморід, а совість, яка ніколи не замовкне.