Знаєш, дитинко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу родину, промовила Людмила Степанівна з виглядом суворої вчительки.
Марійка ледве стримала смішок. Це було передбачувано. Свекруха-директорка заздалегідь била новеньку лінійкою по руках, хоча урок ще й не почався.
Вітя, що сидів поруч, відвів погляд. Булo видно, що йому хочеться сказати щось на кшталт «ну й почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Постаратися? перепитала Марійка зі снисхідною усмішкою. Уточніть, будь ласка, в якому напрямку. На курси вязання записатися? Чи може на вишиванки?
Розмова розгорталася на кухні Людмили Степанівни. Тут усе було дорого-багато: штори з китицями, цукерки у кришталевих вазах, великий деревяний стіл та стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Марійка не змогла б. Надто вже ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Марійко, у нас інтелігентна родина, пояснила Людмила, ніби не помічаючи їдкості в голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужакі не приживаються.
Марійка автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні адекватної самооцінки.
…Пятнадцять років тому Марійка була зовсім іншою: молодою, слухняною, з довірливими очима й вірою в те, що «треба бути хорошою дружиною». Чоловіка, Петра, вона дуже любила.
А от Петро любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Олексіївна, відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже гучний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому сімейному обіді вона випалила:
Курка суха, як гаманець. Ну нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз вже тебе мати не навчила.
Марійка тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти й бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити нормальну жінку». Усе зневажливо, з усмішками й натяками на те, що вчитель з Марійки абиякий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Ганна одного разу, вручивши невістці пелюшки. Це для ледачих придумали. А ти будеш хорошою мамою. Правда ж?
Петро ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вміла вимовляти букву «р», запитала:
Мамо, а чому ти дурна?
Марійка тоді аж розгубилася.
В сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Галя.
Коли Марійка попросила чоловіка розібратися й поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала й сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Марійка знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом й публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі й зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоч раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Марійка серйозно задумалася про розлучення й незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як визнання в огидній поведінці й небажанні виправлятися.
На вокзалі здохнеш! Тепер тільки з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішки в неї так і не зявилися, зате квартира, робота й адекватність залишилися.
А потім до цього набору долучився Вітя. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами й почали об