**НОВОРОДЖЕНЕ ЩАСТЯ**
Пане, залишіть мене! Я ж вам казала, що ношу жалобу за чоловіком. Не переслідуйте мене! Мені страшно! я вже не стримувала голос.
Памятаю, памятаю Але в мене таке відчуття, що ви жалкуєте не за ним, а за собою. Вибачте, не відставав мій шанувальник.
Я відпочивала в санаторії. Хотілося тиші, лише співу лісових птахів, а не наздоганів надокучливих чоловіків. Нещодавно рапшево помер мій чоловік. Треба було зібрати думки, усідити цю важку втрату.
Ми з чоловіком Богданом почали ремонт у квартирі, копили гроші, ні в чому собі не відмовили і ось Богдану стало погано, швидка не встигла. Це був другий інфаркт. Поховавши його, я лишилася без другої половинки й без ремонту. Зате з двома синами-підлітками. Руки опускалися. Як пережити таке?
На роботі дали путівку в санаторій. Я опиралася. Навіть з квартири виходити не хотіла. Колеги наполягали:
Ти не перша вдова й не остання. У тебе діти. Треба жити! Поїдь, Олено, розвіятися. Думки в порядок приведи.
І я, стиснувши зуби, поїхала.
Минуло сорок днів після смерті чоловіка. Душа боліла так само.
У санаторії мене поселили в один номер із жвавою дівчиною Соломією. Вона випромінювала безкінечну радість. Це навіть дратувало. Не хотілося ділитися з нею своїм горем. Та й навіщо це юній дівчині? До неї ліз з залицяннями місцевий аніматор. Як відомо, у санаторіях усі або холостяки, або розлучені, або самотні вдовці. Мене не обдуриш Я попередила Соломію про цього залицяльника. Напевно, він уже не в першому шлюбі.
Соломія сміялася й казала:
Ой, не лякайте мене, Олено! Я вже не пташка
І «пташка» щовечора літала на побачення. Я ж тиждень просиділа в номері. Читала книгу і не памятаю яку, дивилася телевізор і не бачила екрану.
Якось прокинулася в гарному настрої. Виглянула у вікно благодать! Вирішила пройтися лісом, послухати птахів, подихати свіжим повітрям. І ось зустріла незнайомця.
Я вже помічала його у їдальні. Жахливо не сподобався цей низькорослий чоловік з нахабним поглядом. Він був на голову нижчий за мене. Фффу Огидний тип.
Проте він був охарим, гладко виголеним, одягненим «з гололіття». За кожним вечерею незнайомець вклонявся мені. Я ледве кивала у відповідь. Зі сполучності. А одного разу він сів за мій стіл.
Нудьгуєте, пані? спитав він бархатним голосом.
Ні, відповіла я насторожено.
Не брешіть, дівчино. На вашому обличчі сліди смутку. Можу допомогти? не відставав він.
Ви вгадали. Смуток за померлим чоловіком. Ще питання є? я витерла руки серветкою й підвелася, даючи зрозуміти, що розмова скінчена.
Вибачте, не знав. Справляю співчуття. Та все ж давайте познайомимося. Юрій, поспішив він.
Було видно, що Юрій боїться втратити мене.
Олена, неочесно відповіла я й пішла.
Тепер Юрій кожного вечора підсаджувався до мене й дарував букетики дзірки. Ці квіти росли тут скрізь. Не збрешу було приємно. Але про розвиток відносин я й не думала.
Юрій не здавався. Він приєднався до моїх вечірніх прогулянок. Я навіть почала носити взуття без підборів, щоб не підкреслювати різниці у зрості. А Юрію було байдуже на свою низькість, на блискучу лисину. Я здійснила жінок він вабив голосом. Ніколи не чула такого мякого, манливого тембру. Схід