На тихій вулиці, де всі знали одне одного по імені, вирізнявся лише один похилий чоловік на імя Василь Коваленко. Він майже ні з ким не спілкувався, рідко виходив зі своєї хати, і ніхто не знав точно, чим він займається або як взагалі живе.
Але одну річ знали всі з його дому постійно лунали дивні звуки. То глухе гарчання, ніби хтось дряпав стіни. То викрик, схожий на людський, але не зовсім. Особливо страшно було вночі: скуління, виснажливе гавкіття, яке чулося день у день. Іноді здавалося, ніби всередині хтось відчайдушно боровся.
Сусіди спочатку терпіли. Потім почали підходити до дверей, стукати, просити, щоб зробили тихіше. Хтось навіть залишив записку:
«Будь ласка, приберіть ці звуки. Ми не можемо спати по ночах.»
Але у відповідь лише мовчання. Василь не завжди відчиняв, а якщо й виходив, лише кивав, бурмотів щось незрозуміле й знову ховався у своїй хаті.
З часом тривога зростала. Деякі вважали, що він божеволіє. Інші гадали, що з ним живе ще хтось. Хтось навіть підозрював незаконні справи. Але ніхто не знав правди.
Одного дня все змінилося.
Майже тиждень ніхто не бачив старого. Його двері були замкнені, вікна завішені, як завжди. Але звуки не зникали.
Навпаки ставало голосніше. Уночі лунали скажені вигуки, скрегіт зубів, шкрябання по підлозі, рик. Ніби хтось або щось намагалося вирватися.
На сьомий день мешканці будинку не витримали. Двоє чоловіків піднялися на його поверх і почали стукати. Ніхто не відчинив. Вони викликали поліцію, яка зламала замок і увірвалася всередину.
Коли вони зайшли, кров застигла в жилах. У хаті було…
У кімнаті, пройнятій важким, задушливим смородом, лежав мертвий Василь. За словами слідчих, він помер ще тиждень тому. Але найжахливіше було не це.
У хаті було майже два десятки собак худих, знесилених, ледве живих. Вони блукали кімнатами, деякі лежали біля тіла, не відходячи від нього.
На підлозі сліди лап, екскременти, роздерті меблі та ознаки бійки між тваринами.
Виявилося, що старий збирав бездомних собак ховав їх, годував, спав з ними. Вони були його єдиними друзями. Він нікому не розповідав, бо боявся, що їх у нього заберуть.
Сім днів ці собаки були закриті без їжі й води.
Сусіди довго згадували цю історію з тремтінням у голосі. А будинок так і стояв пусткою ніби відмовлявся забувати свою страшну таємницю.
