О, слухай, він зовсім відбився від рук. Вчиться погано, додому пізно приходить…
Ліда Степанівна поставила на стіл дві чашки з кавою й підсунула подрузі тарілку з печивом. За вікном моросив жовтневий дощ, а в хаті було затишно й тепло. Оля, як завжди, виглядала бездоганно акуратна зачіска, легкий макіяж, елегантна сукня. У свої пятдесят вісім вона вміла доглядати за собою.
Лідочко, дякую тобі велике, що погодилась допомогти, Оля взяла чашку й вдячно посміхнулась. Чесно кажучи, я вже не знала, до кого звернутися.
Та годі, Олю, ми ж стільки років дружимо. Звичайно, допоможу, Ліда сіла навпроти й уважно подивилась на подругу. Розказуй усе по порядку. Що сталося з твоїм Андрійком?
Оля зітхнула й потерла скроні.
Розумієш, він зовсім від рук відбився. Вчиться погано, додому пізно приходить, а вчора я знайшла в його кишені якісь таблетки.
Господи, Ліда притиснула руку до грудей. Наркотики?
Не знаю. Може. Я так злякалась. А він нічого не пояснює, тільки грубить. Каже, що це не моя справа.
Ліда похитала головою. Вона добре знала Андрія онука Олі, семнадцятирічного хлопця, який залишився без батьків і жив із бабусею. Раніше він був слухняним хлопчиком, але останнім часом став якимось похмурим і замкнутим.
І що ти пропонуєш? запитала Ліда.
Мені потрібні гроші на приватного детектива, Оля говорила тихо, майже шепотом. Хочу дізнатися, з ким він спілкується, де пропадає. Може, потрапив у погану компанію.
Скільки потрібно?
Двадцять тисяч. Я знаю, що це багато, але обіцяю повернути через місяць. Як тільки отримаю пенсію.
Ліда навіть не задумалась, підвелась і пішла до шафи, де тримала заначку. Оля була її найкращою подругою вже понад двадцять років. Вони познайомились на роботі, коли ще були заміжніми, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Потім доля розвела їх по різних містах, але вони не втратили звязок. Листувались, дзвонили, навідували одна одну.
Коли Ліда овдовіла, саме Оля підтримувала її, допомагала пережити горе. А коли в Олі трапилась біда загинули її син і невістка в автокатастрофі, залишивши маленького Андрія, Ліда негайно приїхала й допомагала організувати похорони, оформити опікунство.
Тримай, Ліда простягнула подрузі конверт із грошима. І не думай про повернення. Якщо ще знадобиться, скажи.
Оля взяла конверт і міцно обняла Ліду.
Ти в мене найкраща, прошепотіла вона. Не знаю, що б я без тебе робила.
Вони ще довго сиділи на кухні, пили каву й розмовляли про життя. Оля розповідала, як важко виховувати онука самій, особливо в переходовий вік. Ліда радила, ділилась досвідом виховання власного сина.
А твій Сергій як? запитала Оля. Давно його не бачила.
Добре живе. Сімя в нього чудова, робота стабільна. Тільки дзвонить рідко, дуже зайнятий.
Зрозуміло. У всіх діти розлетілися хто куди.
Оля зібралась іти тільки ввечері. Ліда провела її до ліфта, вони попрощались, і подруга зникла за зачиняючимися дверима.
В хаті стало тихо. Ліда прибрала посуд, полила квіти на підвіконні й сіла до телевізора. Але фільм не йшов у голову усе думала про Андрія. Хороший був хлопчина, чемний, розумний. Невже справді звязався із наркотиками?
Наступного дня Ліда пішла до поліклініки на плановий огляд. У черзі до терапевта сиділа її сусідка Наталя Іванівна.
Лідо, привіт, привіталась сусідка. Як справи? Щось давно тебе не було видно.
Та все нормально. Подруга вчора приїжджала, у неї проблеми з онуком.
А яка подруга? Та, що на чорній іномарці їздить?
Ліда здивувалась. Оля справді приїхала на машині, але ніколи не казала, що в неї є авто.
Може. А звідки ти знаєш?
Та я бачила, як вона від твого підїзду відїжджала. Гарна машина, мабуть, дорога.
Ліда нахмурилась. Якщо в Олі є така машина, навіщо їй позичати гроші? Але потім подумала, що, можливо, машина не її. Може, хтось підвіз.
Через тиждень Оля подзвонила й повідомила хороші новини.
Лідочко, уявляєш, з Андрійком усе гаразд! Виявилось, що таблетки були звичайні вітаміни. Він просто сорі