**Щоденник**
Ну коли ви вже купите квартиру? голос Ганни Петрівни був різким, настирливим. Вона сиділа на дивані в орендованій однушці, де Оксана з Тарасом жили останні три роки, і дивилася на доньку так, наче та скоїла злочин.
Довго ще будете в чужих стінах мандрувати?
Оксана зітхнула й відвернулася до вікна. Ці розмови вже давно перестали бути просто неприємними вони перетворилися на тортури. З того самого дня, коли вона вийшла заміж за Тараса, мати почала натискати. Що вибрала не того. Що в Тараса немає ні житла, ні грошей, взагалі нічого. Навіщо їй такий чоловік? І цілі три роки Ганна Петрівна допитувалася, коли вони куплять свою квартиру, чому досі орендують, чи не соромно їм так жити.
Роздратування кипіло десь під ребрами, готове вибухнути.
Ми шукаємо відповідний варіант, мам, нарешті промовила Оксана, намагаючись говорити спокійно. За районом, за ціною, за станом ремонту. Нам потрібна вторинка з ремонтом, бо зайвих грошей на нього немає. Розумієш?
Ганна Петрівна хмикнула й так виразно закатила очі, що Оксана мимоволі стиснула кулаки.
Ну звісно, протягла мати з глузом. Якби ти знайшла собі нормального чоловіка, жила б як пані, а не шукала квартиру подешевше. Дивилася б у новобудовах. А так? Довольствуєшся обідраними рештками.
Оксана різко підвелася, ледве стримуючи бажання кричати.
Мені треба по справам, мам, кинула вона сухо й пішла до дверей.
Ганна Петрівна ще щось казала, але Оксана вже не чула. Провела матір до виходу, зачинила двері й притулилася до них спиною. Видихнула. Тільки зараз зрозуміла, що весь цей час була напружена плечі ніяли, щелепи боліли від того, що стискала зуби. Останнім часом спілкування з матірю приносило лише головний біль. Кожен раз, коли Ганна Петрівна приходила, Оксана ніби готувалася до бою. Захищалася, виправдовувалася, сперечалася. І все даремно.
Вона пройшла на кухню, налила води з глечика. Сіла за стіл, зробила кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. І раптом задзвонив телефон.
Оксанко! голос Тараса був схвильованим. Я знайшов! Ідеальну квартиру! Тобі треба термісно приїхати за адресою, яку зараз назву. Нам потрібно її купити негайно, розумієш? Це наш шанс!
Серце Оксани закалатало швидше. Вона схопила ручку, записала адресу на папері, кинулася збиратися. Накинула куртку, вибігла на вулицю й сіла у таксі. Усю дорогу ворушилася на сидінні, постійно поглядала у вікно, мовчазно поспішаючи водія.
Тарас уже чекав біля підїзду. Його обличчя сяяло, очі горіли.
Ходімо, подивишся, взяв її за руку й повів усередину.
Квартира була на третьому поверсі. Дві кімнати. Невелика, але затишна. Ремонт свіжий, світлий. Шпалери приємного бежевого відтінку, ламінат під дерево, вікна пластикові. Меблі залишали диван, шафи, кухонний гарнітур. Усе чисте, доглянуте.
Дивись, Тарас провів її по кімнатах, показуючи кожен куток. Ось спальня, ось вітальня. Кухня світла. І найголовніше поруч магазини, зупинки, школа недалеко. Вся потрібна інфраструктура. Ціна розумна. Господарі терміново продають, переїжджають до іншого міста. Нам пощастило.
Оксана мовчки оглядала квартиру. Переходила з кімнати в кімнату, торкалася стін, заглядала в шафи. Всередині розливалося щось тепле, гріло груди. Це справді була їхня квартира. Вона вже уявляла, як вони тут облаштуються, де розставлять свої речі, як будуть пити чай на кухні вранці.
Беремо? тихо запитав Тарас, дивлячись на неї з надією.
Беремо, усміхнулася Оксана, і він обійняв її.
Вони домовилися з господарями про угоду на місці. Обговорили деталі, призначили дату підписання документів. Потім, радісні й схвильовані, поїхали додому. Тарас усю дорогу говорив про те, як заїдуть, що потрібно буде докупити, що змінити. Оксана мовчала, але посміхалася. Всередині клекотіла радість, така сильна, що хотілося кричати, стрибати, танцювати.
Наступні тижні проминули в метушні. Оформлення документів, біганина по інстанціях, збори, упаковка речей. Оксана ледве встигала стежити за подіями. Здавалося, життя закрутило їх у вирі, і вони просто нес