У тебе взагалі совість є? Ти ж бачиш, як важко Дмитру! Він твій брат, міг би й допомогти. Завжди тільки про себе думаєш.
Недавно мама подзвонила й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми вже й просунутись не можемо через твоє майно, сказала вона.
Ця розмова відбулася після того, як я відмовила дати братові, Дмитру, гроші на перший внесок за квартиру. Саме дати, а не позичити, бо я чудово знаю він мені їх ніколи не поверне.
Після моєї відмови Дмитро вилетів з моєї квартири, як опарений. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже в нього ж сімя та діти, а в мене ні.
Мені потрібно виговоритись, бо відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо перед святами.
Коли я переїхала до Києва на навчання, одразу ж влаштувалась на підробіток.
Спочатку жила в гуртожитку, потім зняла квартиру з подругою. Я не хотіла залежати від батьків, тому працювала, щоб не тільки себе утримувати, а й допомагати мамі.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але завжди просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібнички.
А щодо продуктів я завжди приїжджала з повними сумками.
Моя мама живе у трикімнатній квартирі разом із Дмитром. Наш тато помер три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він там собі купив старий автомобіль. Повернувшись, став працювати таксистом.
Потім одружився і привіз свою дружину, Олену, жити до мами.
Грошей їм завжди бракувало, бо Дмитро жив одним днем. Щойно він і Олена отримували зарплату все миттєво витрачали.
І мама, і батьки Олени постійно їм підкидали. Дмитро знав, що завжди знайдеться той, хто виручить, тому навіть не намагався заробити більше чи покращити свій стан.
Тепер у Дмитра й Олени двоє дітей, а третій уже в дорозі.
Вони вирішили, що в маминій квартирі їм стало тісно, і почали думати про власне житло.
А я живу в орендованій квартирі з хлопцем, Іваном. Ми плануємо весілля, але вирішили почекати з кращих часів. Наші доходи стабільні Іван працює IT-розробником, а я веду кілька інтернет-магазинів.
Ми не витрачаємо гроші на дурниці, а копимо на власне житло, щоб після весілля мати, де оселитись самостійно.
Мама знала про наші плани, але все ж натякнула Дмитру, що він може попросити в мене фінансової допомоги.
Вони хочуть купити квартиру, але в них немає грошей на перший внесок, сказала мені мама.
Коли Дмитро прийшов до мене і прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовила.
Він лютився. Вважав, що я йому щось винна, лише тому, що в нього є сімя, а в мене поки що ні.
Потім мама подзвонила й сказала:
У тебе взагалі совість є? Ти ж бачиш, як важко Дмитру! Він твій брат, міг би й допомогти. Завжди тільки про себе думаєш.
А потім додала:
Приїжджай і забирай свої речі з нашої квартири. Ми вже й просунутись не можемо через твоє майно. І на Різдво навіть не думай приходити. Дмитро на тебе сердиться, і я тебе бачити не дуже хочу.
Я не сперечалася. Заберу свої речі й знайду для них місце в орендованій квартирі. А коли з Іваном купимо своє житло перевезу туди.
Я могла б позичити братові гроші, але знаю він їх не поверне. Та й просив він не позику, а просто очікував, що я віддам йому свої заощадження.
Лише тому, що в нього є діти
Як би ви вчинили на моєму місці?