Я залишилася сиротою у шість років. Моя мати вже мала двох доньок і народжувала третю. Я памятаю все: крики мами, сусідок, що зібрались, їхні сльози, як голос мами поступово зникав…
Чому не викликали лікаря? Чому не відвезли до лікарні? Я ніколи не зрозумію. Може, через те, що село було далеко? Дороги завалило снігом? Я досі не знаю, але причина, мабуть, була. Мати померла при пологах, залишивши нас мене, сестру і новонароджену Поліну.
Після смерті мами батько був збитий з пантелику. Родичі жили далеко, на Заході, і ніхто не допомагав йому доглядати нас. Сусідки порадили йому швидко одружитись знову. Не минуло й тижня після похорону, як він уже був заручений.
Йому радили посватати вчительку казали, жінка добра. Батько пішов і дістав згоду. Мабуть, вона йому сподобалась. Він був молодий і гарний високий, стрункий, з глибокими, наче в циганки, очима. У такі очі можна було провалитися.
Того ж вечора батько привів наречену знайомитись.
Я привів вам нову маму!
Я була така зла, відчуваючи гіркоту, не розуміючи, але серцем відчуваючи, що щось не так. У хаті ще пахло мамою. Ми досі носили сукні, які вона пошила й випрала, а він уже приводить нову матір. Зараз я це розумію, але тоді ненавиділа їх обох. Не знаю, що вона собі уявляла, але увійшла в хату, взявшись із батьком під руку.
Вони були трохи пяні, і вона сказала:
Кличте мене мамою, і я залишусь.
Я шепнула сестрі:
Це не наша мама. Наша померла. Не клич її так!
Сестра розридалась, а я, старша, наважилась:
Ні, ми не будемо тебе мамою називати. Ти нам чужа!
Ой, яка смілива дівчинка! Ну що ж, тоді я не залишусь.
Вчителька вийшла, батько хотів іти за нею, але зупинився на порозі. Постояв, похилив голову, потім обняв нас і заплакав. Ми плакали разом. Навіть маленька Поліна в колисці захлипала. Ми плакали за мамою, а батько за коханою дружиною. Але наш біль був глибший. Сльози сиріт скрізь однакові, і туга за матірю мова, зрозуміла всім. Це був єдиний раз, коли я бачила батька таким.
Він залишився з нами ще на два тижні працював у лісгоспі, і його бригада мала йти в тайгу. Що робити? В селі іншої роботи не було. Він домовився з сусідкою, залишив гроші на їжу, віддав Поліну іншій, а сам пішов у ліс.
Ми залишилися одні. Сусідка приходила, готувала, топила піч і йшла. У неї були свої справи. А ми цілими днями сиділи вдома голодні, змерзлі й налякані. Село почало шукати рішення, як нам допомогти. Потрібна була жінка, яка змогла б прийняти нас як своїх. Де таку знайти?
Поговоривши, дізнались, що у однієї селянки є далека родичка, яка знає молоду жінку. Її кинув чоловік, бо вона не могла мати дітей. Можливо, дитина була, але померла точно ніхто не знав. Знайшли адресу, написали листа, а через іншу тітку Зіну запросили її до нас.
Батько ще був у лісі, коли Зіна прийшла до нас рано вранці. Увійшла так тихо, що ми не почули. Я прокинулась у хаті хтось ходить. Так, як мама… Шуршать у кухні, а по хаті пахне млинцями!
Ми з сестрою, цікаві, підглядаємо у щілину. Зіна спокійно займається справами: миє посуд, прибирає. Нарешті, за шумом зрозуміла, що ми не спим.
Ну що, мої золоті, ідіть снідати!
Нас здивувало, що вона так нас кличе. Ми були біляві, з блакитними очима, як мати.
Набравшись сміливості, вийшли з кімнати.
Сідайте за стіл!
Ми не заперечували. Наїлись млинців і почали відчувати до цієї жінки довіру.
Кличте мене тітонькою Зіною.
Потім вона викупала нас із сестрою Олею, випрала білизну й пішла. Наступного дня повернулася. Хата перетворилася в її руках чиста й затишна, як за мами.
Минуло три тижні. Батько ще був у лісі. Тітка Зіна піклувалася про нас, але не дозволяла привязатися до себе. Особливо Оля до неї тягнулася їй було всього три. Я ж була насторожі. Зіна була суворою, трохи відстороненою. Наша мати ж була веселою, любила співати й танцювати, називала батька «Володимиром».
Що буде, коли батько повернеться? А який він, ваш тато?
Я почала його хвалити так незграбно, що ледь не зіпсувала все!
Він найкращий! Дуже спокійний! Коли випє відразу засинає!
Зіна насторожилась:
Часто пє?
Часто! відповідає сестра, а я штовхаю її під столом і кажу:
Та ні, тільки на свята!
Тієї ночі Зіна пішла заспокоєна, а ввечері повернувся батько. Увійшов, озирнувся й здивувався:
Думав, ви тут у злиднях живете, а ви, як князівни.
Розповіли йому все. Він задумався, потім сказав:
То я піду знайомитися з новою господинею. ЯкаБатько подивився на нас, усміхнувся і сказав: «Тепер у нас знову є мама», і з того дня Зіна стала для нас справжньою родиною.