Ти ж знаєш, Юрку, вона тобі сестра, а я дружина. Та я вже не можу дивитися, як ти забираєш від наших дітей і везеш усе Софійці.
Юрко і сам розумів, що дружина права, але по-іншому не вмів. Коли сестрі була потрібна допомога, він завжди був першим так було змалку.
Юрчику, подаруй мені цвяшок! гукала семирічна Софійка, стоячи на табуретці біля старого сараю.
Навіщо він тобі? насторожився девятирічний брат.
Буду нову будку для котика робити.
Знову? Минулого разу ж казав, що він у ній спати не буде!
Але тепер я її мякою тканиною обшию!
Так вони й росли як дві гілки одного дерева. Мати працювала на фабриці, батько помер рано. Юрко, хоч і малий, взяв на себе чоловічу роботу лагодив велосипеди, міняв крани, грів обід.
Юрчику, а ти думаєш, я стану актрисою?
Ти вже актриса. Вчора впала, ридала, а потім сміялась з варенням у руках це ж цілий спектакль.
Роки минули. Юрко став електриком, переїхав у місто, одружився з Галиною.
Софійка вступила до педучилища, жила в гуртожитку, а як тільки могла їхала до брата.
Галина лише зітхала:
Юрку, твоя сестра вже велика. Може, час їй самостійно жити?
Вона ж не валіза, щоб просто віддати, тихо казав Юрко. Вона моя кров.
Після навчання Софійка поїхала в село вчителювати. Жила в холодній кімнаті гуртожитку, готувала на старій плиті, зарплати ледь вистачало. Юрко навідувався на кожні свята:
Казав же тобі купи обігрівач!
Та нема грошей, ще книжки дітям треба.
Я тобі привіз. І куртку теж.
А Галя не буде сваритись?
Буде. Але ти не замерзнеш.
Якось вона подзвонила в сльозах:
Брате я вагітна.
Ну, це ж добре а чого плачеш?
Він пішов. Каже, «не готовий».
Йому ще гірше буде. Тримайся. Я приїду.
Та не треба Я якось сама
Сестро, це навіть не обговорюється.
Він приїхав наступного дня. Привіз їжу, гроші, ковдру й дитячі речі.
Галя дуже злиться, сказав, сидячи за кухонним столом.
Я не хочу, щоб через мене сварились
Слухай. Моя дружина золото, але не вона мене виховувала.
Юрку, це вже не просто загублений телефон. Це серйозно
Саме тому я тут.
Юрко був поруч у найважливіший день. Тримав племінника на руках, як найдорожчий скарб.
Як назвеш?
Олежко.
Гарне імя. Виросте буде тебе берегти, як я.
Після народження допомагав постійно: то гроші на суміш, то ремонт, то візочок. Галина тим часом мовчки віддалялася.
Одного вечора вона сказала:
Юрку, я не проти, щоб ти допомагав Софійці. Але коли щоразу це коштує нашій родині це вже не підтримка. Це збитки.
Я все розумію. Але не можу інакше.
А я не можу жити з відчуттям, що ми другі.
Юрко мовчав. Любив і сестру, і дружину.
З часом Софійка стала на ноги. Відкрила дитячий гурток, її поважали в селі. Син ріс слухняним хлопцем.
Юрко приїжджав рідше, але завжди щось привозив:
Олежку, дивись, що дядько привіз новий конструктор!
Мама казала, що ви з тітонькою Галею вже не молоді, вам важко, а ми ще й витрачаємо ваші гроші
Та я ще не настільки старий, як думає твоя мама.
Коли Юркові виповнилося пятдесят, він тяжко захворів. Тоді Софійка приїхала до міста з варенням, домашніми котлетами й сином.
Галю, можу прибрати? У Юрка завжди на столі безлад, посміхнулася вона.
Прибирай. І котлети підігрій. Без тебе він нічого не їсть.
Це неправда! пробурмотів Юрко з дивану.
Звісно, неправда. Просто за тиждень так схуд
Вони сміялися, як у дитинстві. І Галина вперше подивилася на Софійку не з ревнощами, а з розумінням.
Знаєш, тихо сказала вона, коли Софійка пішла на кухню, ти мав рацію. Вона хороша. Просто мені здавалося, що ти вибираєш.
Я ніколи не вибирав. У моєму серці місця вистачає на вас обох.
Через рік у Галини й Юрка народилася онука.
Олежко вступив до університету. Софійка лишалася вчителькою в селі, щонеділі дзвонила братові.
Як справи?
Та нічого. Галя вишиває, я телевізор дивлюсь. А ти?
Олежко на канікулах, ходимо по гриби.
Добре, що виріс доброю людиною.
Бо мав перед собою твій приклад.
Уже в старості, сидячи на лавці під вишнею, Софійка сказала:
Знаєш, Юрку, гадаю, Бог спеціально дав мені саме тебе за брата. Бо без тебе я б не впоралася.
А я без тебе був би іншим. Ти завжди була поруч змалку й донині. Це називається не «допомагати». Це називається бути родиною.