Та мені байдуже! Софійка пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мам, ну скільки можна терпіти? Мої подруги вже сміються…
Мам, знову тече! Знову! закричала Софійка, вискакуючи з ванної кімнати з мокрим волоссям і рушником у руках. Я ж казала, що з цією квартирою щось не так!
Тихше! Сусіди почують! зашипіла Наталія Степанівна, кидаючи ганчірку і спішачи до доньки. Де тече?
Та скрізь тече! З крана, з душа, навіть під умивальником калюжа! Софійка розмахувала руками, розбризкуючи воду по коридору. Ну я ж казала! Говорила, що не треба було звязуватися з цією руїною!
Наталія Степанівна мовчки пройшла до ванної, подивилася на воду, що розливалася по підлозі, і важко сіла на табурет. Місяць тому вони переїхали до цієї двокімнатної квартири в центрі Києва, продавши свій будиночок на околиці. Здавалося, життя налагодиться близько робота, магазини, лікарня. А тепер…
Мам, чого сидиш? Треба щось робити! Софійка стояла в дверях, кутаючись у халат.
А що робити? втомлено промовила Наталія Степанівна. Сантехніка викликати? Знову за свій рахунок? Вже третій раз за місяць.
Може, до господарки звернутися? Хай вона платить, це ж її квартира!
Я вже зверталася. Каже, що ми самі винні, нібито неправильно користуємося сантехнікою. А як можна неправильно відкривати кран? Наталія Степанівна підвелася, почала збирати воду ганчіркою. Іди снідати, спізнишся на роботу.
Який сніданок? У нас плита знову не працює! обурилася Софійка. Учора весь вечір мучилася, ледь кашу зварила. А сьогодні вона взагаль не вмикається.
Наталія Степанівна лише зітхнула. Плита справді капризничала з першого дня, але господарка квартири, Віра Миколаївна, запевняла, що все справно, просто треба «призвичаїтися». Призвичаїтися до того, що конфорки спрацьовують через раз, а духовка взагалі грається настроками.
Гаразд, забіжу до Оленки, попрошу чайник вскипятити, буркнула Софійка, натягаючи джинси.
Не треба до сусідів бігати! зупинила її мати. І так уже соромно. Учора в Олени Васильївни масло просили, позавчора сіль. Подумають, що ми жебрачки якісь.
А що тоді? Голодними на роботу йти?
Наталія Степанівна подивилася на доньку і відчула, як до горла підкочує знайомий ком. Навіщо вони погодилися на цей переїзд? У своєму будинку проблем було менше, і жили вони спокійно, нікого не турбували. А тут кожен день щось нове.
Софійка пішла на роботу голодна і зла, а Наталія Степанівна залишилася розбиратися з потопом у ванній. Витерла воду, спробувала затягнути крани марно. Тоненька струмка все одно сочилася з-під вентиля.
Телефон задзвонив, коли вона якраз збиралася дзвонити сантехніку.
Наталія Степанівна? Це Віра Миколаївна. Як справи? Не скаржитеся?
Так от, обережно почала Наталія Степанівна, у нас знову сантехніка…
Знову? перебила господарка. Та що ви там робите з моєю квартирою? Я ж казала обережно!
Ми нічого особливого не робимо. Просто крани відкриваємо, як треба.
Навіщо тоді щотижня сантехніка викликаєте? Може, щось зламали? Важке впустили?
Наталія Степанівна стиснула губи. Нічого вони не впускали, просто квартира виявилася далеко не в такому стані, як її представила Віра Миколаївна. Тоді все працювало, вода текла, плита горіла. А тепер кожен день нові сюрпризи.
Віра Миколаївна, може, ви все ж майстра пришлете? А то нам уже незручно…
Якого майстра? Ви ж самі винні! Я ж попереджала, що техніка стара, треба обережно!
Але ж у договорі написано, що все справно…
Справно, справно! Просто у вас руки не звідти! гаркнула Віра Миколаївна і кинула слухавку.
Наталія Степанівна повільно поклала телефон і оглянулася. Квартира дійсно була в центрі, світла, з високими стелями. Але з кожним днем ставало зрозуміліше, що вся ця краса лише ззовні. Проводка стара, труби іржаві, вікна погано закриваються, а про ремонт господарка й слухати не хотіла.
До обіду повернулася Софійка, похмура як хмара.
Ну як? Щось полагодили? запитала вона, кидаючи сумку на підлогу.
Яке там. Господарка каже, що ми самі винні.
Винні? У чому винні? спалахувала донька. У тому, що в неї квартира розвалюється?
Софійко, не кричи. Стени тонкі, сусіди почують.
Та мені байдуже! Софійка пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мам, ну скільки можна терпіти? Мої подруги вже сміються! Кажуть, що я як циганка живу то води немає, то світла, то плита не працює!
Нехай твої подруги краще мовчать, пробурчала Наталія Степанівна. У них батьки квартири купують, а не знімають.
То може, і нам купити? раптом запропонувала Софійка.