Ніч перед світанком
Коли у Софії почалися перейми, годинник показував без чверті третя. У квартирі стояла вогка напівтемрява: за вікном дрібно дощило, ліхтарі малювали на асфальті розмиті блики. Андрій підвівся з дивану раніше за неї він ледве спав усю ніч, метушився на кухні, то перевіряв сумку біля дверей, то визирав у вікно. Софія лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Андрій із коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику синю сумку для пологового будинку, склали туди все за списком, який роздрукували з сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «про всяк випадок». Але зараз навіть цей порядок здавався крихким. Андрій метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, ніби боявся розбудити сусідів через стіну.
Софія важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоча б умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викличемо таксі одразу? покликав Андрій із коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обидва були молоді: Софії двадцять сім, Андрію трохи за тридцять. Він працював інженером на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Квартира була маленькою: кухня-вітальня й спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Андрій викликав таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Софія натягнула худі поверх ночної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона поклала кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологим піджаком Андрія його сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали відчутнішими і частішими. Софія намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки віяло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Софія щільніше закуталася в куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було сире й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали геть по тротуару, кутаючись у куртки або затягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли хаотично; десь у далечині чувся глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед ночною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті переміщалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Андрій нервував, перевіряючи телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Софія сперлася на перила ґанку й намагалася розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню сумки й переконалася вона там. Дрібниця, а приємно відчувати щось знайоме серед усієї цієї метушні.
Нарешті фари виникли з-за кута будинку: білий «Renault» уповільнив хід біля підїзду й акуратно зупинився біля самих сходів. Водій вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти зі стомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відчинив задні двері й допоміг Софії розташуватися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Зрозумів! Обовязково пристебніться
Він говорив бадьоро, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Андрій влаштувався поруч із Софією позаду водія; двері зачинилися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині машини запахло свіжим повітрям у поєднанні з рештками кави з термокружки біля ручного гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили у невелику пробку: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт прямо вночі під рідкісними ліхтарями. Водій увімкну