Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Та я ж тебе не пущу!
Навіть не мрій! Мамо, ти при здоровому глузді? Він тебе одразу ж виселить, невже не розумієш?
Олена Іванівна спершу намагалася триматися, показуючи свою рішучість. Але потім сльози прорвалися адже глибоко в душі вона знала, що чинить несправедливо з власною донькою.
Справа в тому, що син Тарас, молодший брат Марії, завжди був її улюбленцем. Олена Іванівна народила його вже за тридцять, а Марію у молодості, майже випадково.
Тому й ставилася до доньки так собі є, і добре. Виховувала її переважно бабуся, бо Олена Іванівна тоді намагалася закінчити інститут.
А от Тараса вона планувала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Марія все це бачила. Та одного не розуміла чому мати так відверто ділить їх із братом?
Зазвичай батьки принаймні вдають, що люблять дітей однаково. А тут навіть цього не було.
І потім ще сміла дивуватися, чому між братом і сестрою ніколи не було теплоти. Та де ж їй взятися?
Тарасові змалку діставалося найкраще. А Марія мала задовольнятися тим, що є, і навіть не скаржитися.
Грошей йому давали більше він же чоловік, то ж так і треба. А те, що на кілька років молодший за сестру нічого не значить.
Памятай! Тарас, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме родину. А поки що я муся йому допомагати!
Мамо, а я?
А ти? Твоє діло гарно вийти заміж і триматися за чоловіка, рішуче сказала мати, розставляючи тарілки.
Марія заперечила, що не збирається від чоловіка залежати й хоче розвиватися сама. І в професії теж.
Що за дурниці! Смішно ж слухати!
Що тут смішного?
Хоча б те, що ніхто в нашій родині так не міркував.
Значить, я буду першою.
Марія взагалі не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зняла квартиру й зїхала.
Це було немов глоток свіжого повітря. Бо жити під одним дахом із братом і матірю стало неможливо. І чим старшою вона ставала, тим важче було.
Але й вони не сумували більше місця залишилося. Минуло пять років. За цей час Марія встигла взяти іпотеку та виплатити її.
А Тарас досі жив з матірю і привів туди ж дружину. Незабаром у них зявилася дитина.
Олена Іванівна завжди вміла задовольнятися тим, що є. Але одного разу її терпінню прийшов кінець.
Уяви, доцю, сусідка собі посудомийну машину купила. Ну, не сама, звісно діти подарували.
Добре ж.
От би й мені таку, та боязно навіть згадувати!
Чому?
Та Тарасові зараз важко з роботою. Ледве-ледве зводить кінці з кінцями, а його Олена в декреті, отримує копійки.
До того ж, Тарас не любив ділитися грошима. Його цілком влаштовувало жити за рахунок матері. Ніби їжа в холодильнику зявлялася сама.
Тарасе, коли в тебе сумління прокинеться? не втрималася Марія, коли випадково зустріла брата в магазині.
Він купував собі пиво та чіпси перед футболом.
Звідки претензії?
Хоч би мамі допомагав! У неї ж пенсія невелика. Ти знаєш, що вона всі продукти сама купує?
Тарас відвів погляд, бо розумів сестра має рацію.
Тобі що? Ти ж і так з нами не живеш.
Мені матір шкода!
Пожалій краще себе. Ні сімї, ні чоловіка. Других шкодує!
Після цих слів він пішов, а Марія залишилася в ступорі. Тарас знав, як вдарити болячіше.
У свої тридцять пять Марія ще не була одружена. Колишній хлопець зрадив їй, і тепер вона не поспішала у нові стосунки.
Дівчино, вам допомогти? спитала продавщиня.
Ні, дякую, усе гаразд.
Марія знала, що права. Тарас уже не хлопчина він чоловік і батько. Час нести відповідальність, а не сидіти на шиї у матері.
Маріє, як ти посміла йому таке сказати? почала Олена Іванівна.
Мамо, я лише правду сказала й за тебе заступилася.
А я тебе просила? До речі, через тебе Тарас напився й кричав на всю хату. А у нас маленька дитина!
Через мене? Яким чином?
Марія навіть не знала, що відповісти.
Тому що не треба було його дражнити. Ти ж знаєш, який він чутливий.
Дивно, як мати захищала Тараса, але ніколи не думала про почуття доньки.
Навіть тепер, коли Марія хотіла допомогти, вона знову виявилася винною.
Півроку потому мати несподівано подзвонила й попросила приїхати. У хаті нічого не змінилося. Посудомийки так і не було.
А де Тарас із дружиною?
На весіллі. А я з Сашком. Заходь, чаю налию?
Ні, мамо, дякую. Ти хотіла щось сказати?
Так. Я прийняла рішення. Цю хату я хочу віддати Сашкові.
Марія спершу подумала, що це жарт.
Ти хочеш відписати нашу хату синові брата? Мамо, ти при тямі?
Маріє, не перечи!