**Сонце після дощу**
Оленко, заходь. Я в льох була, тобі картоплі набрала.
Олена повернула до сусідкиного двору.
Ой, дякую, тітко Маріє! Обовязково віддам.
З чого віддаси? Ой, лишенько. Віддасть вона Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Андрійко ніколи справжнім чоловіком не був.
Олена проковтнула образливі слова. До зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не протримаєшся. Не так вона, як троє дітей, що чекали вдома. Андрійко, про якого говорила сусідка, був її чоловіком. Тепер колишнім. Торік він дізнався, що держава на трьох дітей ні квартири, ні машини не дасть швидко зібрав речі й заявив, що в такій злидні жити не хоче. Олена якраз мила посуд і навіть тарілку впустила.
Андрію, ти що таке кажеш? Ти ж чоловік. Знайди нормальну роботу, де добре платять, і злидні не буде. Це ж твої діти! Ти ж завжди казав, що хочеш більше дітей.
Хотів, але ж не знав, що держава так плює на багатодітних. А працювати впусту не бачу сенсу, відповів Андрійко.
Олена опустила руки.
Андрію, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, ну не знаю. Чому ти не наполягла, що нам одного досить? Ти ж жінка, мала розуміти, як усе може скластися.
Вона не встигла нічого відповісти Андрійко вискочив із хати й майже бігом подався до зупинки. Сльози навернулися на очі, але тут вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був найстарший, цього року йшов до школи. Мишці було пять, а їхній зірочці Наталці два. Олена ковтнула, посміхнулася.
Ну, хто за те, щоб млинці спекти?
Діти радісно заверещали. Лише Сашко ввечері запитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Вона хотіла щось вигадати, але потім просто сказала:
Ні, сину
Хлопчик трохи поспіхнув, а потім додав:
Ну і нехай! Ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.
Олена, повертаючись з вечірнього доїння, знала: діти вже нагодовані й у ліжках. І взагалі, вона дивувалася, як так швидко виріс її син.
***
Подякувавши за картоплю, вона пішла додому. *«Господи, коли вже потеплішає? Ненормальна ця зима»*. Картоплі вистачило б, але одного разу так приморозило, що навіть у льохах вона померзла. Селяни їх шкодували, але не забували нагадати, яка вона дурна. А що, дурна? Тепер вона не уявляла життя без когось із дітей. Як би не було важко, вони справлялися. Хотілося нових речей, але діти не вимагали. Зна