Наша донька завжди була замкненою, коли справа стосувалася її особистого життя. Вона ділилася з нами навчанням, мріями, навіть плітками про подруг, але про хлопців жодного слова. Ми з чоловіком жартували, що, мабуть, вона чекає ідеального моменту, щоб представити нам когось особливого.
І ось цей момент настав. Донька сказала, що хоче познайомити нас зі своїм хлопцем.
Я зранку в неділю метушилася на кухні готувала святковий стіл. Чоловік ходив по хаті похмурий, але я подумала, що це просто хвилювання, батьківське передчуття.
Коли пролунав дзвінок, я посміхнулася й пішла відчиняти двері. За порогом стояв високий чоловік у костюмі, а поруч сяюча від щастя наша Соломія.
Мамо, тату, знайомтеся це мій хлопець, промовила вона з такою гордістю, що в мене на мить стиснулося серце.
Але в наступну секунду я помітила, як обличчя чоловіка змінилося. Воно стало кам’яним, а потім зблідло.
Ти?.. видихнув він. Що ти тут робиш?
Хлопець також зніяковів, але лише знизав плечима:
Я коханий вашої доньки.
Що?! голос чоловіка затремтів. Геть з мого дому! Зараз же!
Тату! скрикнула Соломія, не вірячи своїм вухам. Що коїться?
Тоді чоловік розповів жахливу правду про її хлопця.
Стиснувши кулаки, він проговорив:
Ця людина через нього я сидів у вязниці. Він зрадив мене, коли ми були хлопцями. Вплуталися разом у одну справу, а він звалив всю провину на мене. Я втратив рік свого життя через нього. Він мій колишній однокласник.
Заповнилася тиша. Соломія дивилася на нас із злістю та нерозумінням:
І що тепер? Він не той, ким був двадцять років тому! Я люблю його!
Однокласник чоловіка вийшов. Соломія вибігла за ним, грюкнувши дверима.
Ми лишилися самі. Чоловік важко дихав, його руки тремтіли. Я розуміла його стара рана раптом розкрилася. Але я також розуміла доньку: адже почуття не обирають.
Тепер перед нами стояв найважчий вибір. Або ми приймаємо цю людину заради щастя Соломії, або ризикуємо втратити її довіру назавжди.
